8.Конституційні звичаї

Практично у країні існують конституційно-правові звичаї, однак лише окремими країнах вони вважаються офіційними джерелами конституційного права. Це правил поведінки, більше у офіційних виданнях не записані ролі таких, однак протягом багато часу застосовуються й мовчазно санкціоновані державою. Втім, судом вони у разі не защищаются.

Широке поширення звичай одержав у конституційному праві Великобританії (конституційні угоди). Багато положень британської конституції існують нині саме у цій формі: « Король повинен можу погодитися з біллем (законопроектом), які пройшли через обидві палати парламенту»; «лідер партії більшості – прем'єр-міністр»; «міністри виходять у відставку, якщо перестають користуватися довірою палати громад»; «Палаті лордів не належить ініціатива фінансових биллей» і др.

9. Договори як джерела

Міжнародні договори служать джерелами конституційного права в випадках, коли регулюють конституційні проблеми освіти й передбачено їх безпосереднє застосування. У середовищі сучасних конституціях багатьох держав містяться положення про приматі міжнародного права перед внутригосударственным. Це породжене процесом подальшої інтернаціоналізації економіки та інших видів життя. У Західної Європи формується єдине правове простір, що охоплює Європейського союзу, де безпосередньо діють акти, лунаючи як національними органами влади, але й органами Союза[1]. Такі тенденції позначилися й у деяких інших регіонах світу. Втім, треба пам'ятати, що мають пряму юридичну дію у країнах Європейського Союзу акти органів Союзу не є міжнародними договорами, а актами національного характера.

Внутрішньодержавні договори служать джерелами конституційного права, якщо регулюють конституційні проблеми, у разі, коли які уклали їх суб'єкти цього управомочены. Як приклад можна зазначити договори, укладені територіальними спільностями між собою, чи з центральною владою. Наприклад, відповідно до Конституції Іспанії статути автономних співтовариств можуть передбачити випадки, умови і цілі, у яких автономні співтовариства можуть укладати між собою соглашениядля управління і взаємного надання послуг, і навіть характері і наслідки повідомлення про цьому Генеральних кортесов (парламенту країни). У інших випадках автономних співтовариств про співробітництво потребують затвердженні Генеральних кортесов.

10. Основні риси і особливості післявоєнних конституцій зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія

У першу чергу, у повоєнних конституціях більш конкретно прописуються права і свободи особистості. Більш чітко в післявоєнних конституціях отримали своє відображення соціально-економічні права і свободи.

Багато повоєнні конституції (Франція, Італія і, особливо, Японія) декларують миролюбний, часом навіть пацифістський зовнішньополітичний курс. Миролюбний характер конституцій характеризується ще й тим, що в ряді них основні принципи міжнародного права визнаються в якості основних для проведення політики на міжнародній арені (Португалія, Греція).

Коло проблем, пов'язаних з міжнародними відносинами, у повоєнних конституціях розширився і до теперішнього часу в більшості зарубіжних конституцій регулюються найважливіші проблеми, пов'язані з міжнародними відносинами. До таких належать:

1) принципи зовнішньополітичної діяльності даної держави;

2) регулювання питань, пов'язаних з оголошенням війни та укладанням миру;

3) співвідношення міжнародно-правових та внутрішньодержавних норм;

4) розгляд повноважень органів держави щодо укладення та ратифікації міжнародних договорів та угод;

5) положення, що визначають співробітництво в галузі захисту прав людини, - громадянство, права і свободи людини, питання екстрадиції і права притулку.

У повоєнних конституціях, в порівнянні з раніше прийнятими, можна відстежити зміни, пов'язані з функціонуванням різних гілок влади, системи «стримувань і противаг». У цілому ці зміни можна звести до трьох основних моментів:

1) зміцнення виконавчої влади, зміцнення становища цієї влади;

2) еволюція парламентської структури;

3) розвиток інституту конституційного контролю.

У повоєнних конституціях чітко сформульований один з найважливіших принципів парламентського режиму - принцип відповідальності уряду перед парламентом. У конституціях «другого покоління» ми знаходимо докладні положення про порядок формування уряду, про необхідність отримання ним довіри з боку парламенту, тобто в них регламентуються питання, які в актах першого періоду практично взагалі не зачіпалися. Одночасно в цей же період в конституціях з'являються норми, мета яких - забезпечити стійкість уряду, підвищити ступінь його незалежності від парламенту. Саме в цей період було введено в науковий обіг термін «раціоналізований парламентаризм» Даний термін закріпився в зарубіжній конституційно-правовій літературі, а відповідні заходи щодо забезпечення стабільності уряду отримали розвиток у конституційному матеріалі, особливо після Другої світової війни.

Значний вплив на сучасні конституції зробило створення Євросоюзу. У конституціях держав - членів ЄС прописаний пріоритет наднаціональних органів влади по відношенню до національних стандартів. А Франція, Італія і ФРН передбачили можливість поступки повноважень міжнародним організаціям ще задовго до створення спільного ринку.