Етикет службового листування

1.   Під час підготовки повідомлень обов'язкове заповнення всіх полів заголовка. На повідомлення з незаповненими полями відповідь може не поступити, оскільки засоби автоматичної фільтрації можуть не довести повідомлення, що поступило, до адресата.

2.   «Тіло» повідомлення має бути коротким. У ньому має міститися опис причини обігу та чітко виражатися конкретне прохання (запит). Саме прохання (запит) є підставою для ухвалення рішення й виконання у відповідь повідомлення. За відсутності чіткого формулювання запиту відповідь не гарантується.

3.   Прохання або запит, виражений в повідомленні електронної пошти, не повинні вимагати від адресата використовування засобів зв'язку, відмінних від електронної пошти. Як правило, без відповіді залишаються повідомлення з проханнями відвідати якийсь Web-вузол, відправити факс або виконати телефонний дзвінок за вказаним номером.

4.   Термін відповіді на повідомлення електронної пошти — 24 години. Зміст відповіді повинен відповідати змісту запиту. Якщо дати повноцінну відповідь за цей час не можна, слід дати формальну відповідь з вказівкою очікуваного терміну ухвалення рішення.

5.   При неодержанні відповіді на запит слід перевірити, чи правильно були додержані формальні вимоги (заповнення полів, чітка вказівка очікуваної реакції, підпис автора повідомлення). В службовому листуванні повторний обіг допустимий, проте тільки через певний інтервал часу, який ніколи не буває менше одного тижня (якщо обставини дозволяють, краще витримати двотижневий інтервал між обігом). Більш частий обіг може розглядатися як спам, після чого джерело повідомлень може бути заблоковане засобами фільтрації адресата.

6.   У службовому листуванні використовування механізму поштових вкладень допустимо для пересилки файлів лише на пряме прохання партнера. Не слід відправляти ніяких поштових вкладень за власною ініціативою.

7.   За умов одержання електронною поштою незатребуваного повідомлення з вкладеним файлом поштове вкладення слід видаляти, не відкриваючи і не читаючи. Багато поштових клієнтів мають уразливості, пов'язані з некоректною обробкою поштових вкладень. Ці уразливості часто використовуються зловмисними особами для порушення функціонування комп'ютерних систем.

Є автоматичні засоби, що експлуатують уразливості поштових програм. Тому видаленню підлягають незатребувані файли поштових вкладень, навіть, якщо вони одержані від постійних партнерів по зв'язку. Наявність знайомої адреси відправника листа ще не означає, що цей лист дійсно відправив він. Цілком можливо, що воно було відправлено його поштовою програмою автоматично під управлінням шкідливого програмного коду, що випадково потрапив на його комп'ютер.

8.   Якщо пересилка поштового вкладення злагоджена обома сторонами, слід оцінити розмір файлу, що пересилається. Допустимим вважається розмір до 100 Кбайт. Якщо реальний розмір більше, слід заздалегідь сповістити про це партнера (використовуючи будь-який засіб зв'язку). Необхідність у попередньому сповіщенні пов'язана з тим, що поштовий клієнт адресата може мати внутрішню настройку на блокування повідомлень з вкладеннями, що мають значний розмір. Деякі поштові програми дозволяють «нарізувати» довгі поштові вкладення на короткі фрагменти, розіслані в декілька прийомів. В цьому випадку слід заздалегідь переконатися, що поштовий клієнт адресата в змозі виконати їхню правильну збірку.

 

Текст як форма реалізації професійної діяльності.

Текст –це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. За способом репрезентації тексти бувають письмові, усні та друковані. Основним елементом тексту є дане ( тема предмет і висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Основними ознаками тексту є:

• зв’язність;

• цілісність;

• членованість;

• завершеність.

Розрізняють два основні видм тексту – монологічний та діалогічний.

Мовний, мовленнєвий, спылкувальний етикет. Стандартний етикет у мовленні.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні. Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій проізводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту —формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання. Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою» до змісту. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо. Позаяк ці ситуації мають стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують «комплекти» готових фраз, словесних формул для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього набору. Однак і ці комплекти, й особливості їх застосування необхідно добре знати. З давніх часів представники різних народів, вітаючись, будь-якими способами вітають один одного: зичуть добра, щастя і здоров'я. Вітання — найбільш важливий звичай у діловому спілкуванні. Він вимагає певного виховання. Слова, які ми промовляємо, залежать від того чи зустрінемось ми ще, можуть мати далекосяжні цілі. В українській мові багато вітальних формул: Доброго ранку! - Добрий ранок! — Доброго дня! — Добрий Доброго вечора! — Добрий вечір! — це стилістично нейтральні вислови. Ці вітання у відповідну пору доби можна вживати до всіх людей. При цьому побажання Доброго ранку звучить менш офіційно, тоді як Доброго дня та Доброго вечора — більш церемонію. Важливою проблемою в ситуації вітання є те, хто має вітатися першим. Деякі люди надають цьому винятково великого значення й оцінюють інших людей за тим, чи ті вітаються першими, чи чекають, що привітаються з ними. За усталеним звичаєм першим вітається чоловік із жінкою, молодий — із старшим, підлеглий — з начальником.

Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.

Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт.Рецензія, відгук.

Науковий етикет

Застосування морфологічних засобів у мові професійного спрямування.

Іменник. Граматичні категорії відмінка, числа,роду.

Особливості вживання іменників- назв професій, звання, постійниї занять.

Українські імена, імена по батькові, прізвища. Особливості їх відмінювання.

Передача слов’янських прізвищ українською мовою.

Соціопсихолінгвістичні аспекти культури мови.

Числівник. Відмінювання.

Зв’язок іменника з числівником.

Творення і вживання дієприкметника. Особливості перекладу.

Специфіка вживання прийменника “по” в українській мові.

Синтаксис мови професійного спрямування.

Основні орфографічні правила( правопис м’якого знака, апострофа, подвоєння і подовження приголосних, правопис складних слів)

Зміна приголосних при творенні слів за допомогою суфіксіф –ств(о), -ськ(ий), -ин(а).

Іншомовні слова, їх ознаки. Правопис слів іншомовного походження.