70

Кримінальне право україни (особлива частина)

1. Поняття і система Особливої частини кримінального права.

Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наведено вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України — немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crіmen sіne lege) — цілком втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, за жодних умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підлягають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов’язаний керуватися тільки вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), — виняткова прерогатива законодавця. У частині 4 ст. 3 зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Значення Особливої частини полягає насамперед у тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефек­тивні можливості для здійснення цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх запобіганню.

Норми Особливої частини розташовано в окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи.

Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VІ. Злочини проти власності.

Розділ VІІ. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VІІІ. Злочини проти довкілля.

Розділ ІX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XІ. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ XІІ. Злочини проти громадського порядку та моральності.

Розділ XІІІ. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.

Розділ XІV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

Розділ XVІ. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Розділ XVІІ. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVІІІ. Злочини проти правосуддя.

Розділ XІX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Якщо Особлива частина сама по собі є певною системою норм, то важливо визначити ту підставу, за якою побудовано цю систему. Інакше кажучи, слід з’ясувати, що лежить в її ос­нові, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розділами відповідні злочини.

Вивчення наведеної вище системи доводить висновку, що вона побудована головним чином за родовими об’єктами злочинів. В окремі розділи Особливої частини КК об’єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт. Родовий об’єкт — це певна група (комплекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі суспільних відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об’єкт. Приміром, розділ І — «Злочини проти основ національної безпеки України». Отже, родовим об’єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі, є основи національної безпеки. Деякі розділи Особливої частини виділено за безпосереднім об’єктом. Зокрема, розділ ІІ об’єднує злочини проти життя і здоров’я особи, тобто безпосередніми об’єктами цих злочинів є життя та здоров’я особи. На цій самій підставі виділено також розділ ІІІ — злочини проти волі, честі та гідності особи — та розділ ІV — злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Систематизація всіх злочинів за їх об’єктом має важливе значення. Насамперед, саму систему побудовано таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1.

Поділ злочинів за їх об’єктом на розділи має й істотне кодифікаційне значення. Видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний розділ Кодексу залежно від родового чи безпосереднього об’єкта, на який це діяння посягає.

Розташування у системі Особливої частини норм про відповідальність за окремі злочини за їх об’єктом має неабияке значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі. Наприклад, застосування ст. 201 про контрабанду, яка має своїм родовим об’єктом певну сферу господарської діяльності, виключається, якщо контрабанда пов’язана з переміщенням наркотичних засобів. До таких дій має застосовуватися ст. 305, яка призначена для кримінально-правової охорони іншого об’єкта, а саме — здоров’я населення.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні.

Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особливого виду державного примусу — кримінального покарання. Приміром, у ч. 1 ст. 115 встановлено, що за вчинення умисного вбивства винному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Заборонні норми за структурою поділяють на диспозиції та санкції.

Роз’яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 (крадіжка) дається визначення повторних злочинів, передбачених у статтях 185, 186, 189—191, а у примітці 3 — злочину, вчиненого у великих розмірах, вказівка на який є в статтях 185— 191. У примітці до ст. 286 роз’яснюється, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї та тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. У примітці 1 до ст. 364 роз’яснюється, кого слід вважати службовими особами як суб’єктами службових злочинів. У частині 2 ст. 385 встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки. Це спеціальні норми, які, на відміну від добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІX Загальної частини КК), звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчинила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачено в деяких статтях КК. Наприклад, у ч. 3 ст. 263 зазначено, що звільняється від кримінальної відповідаль­ності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. В частині 4 ст. 307 сказано, що особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309).

Заохочувальні норми мають важливе значення для запобігання і припинення відповідних злочинів, стимулювання пост-кримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою су­спільної небезпечності.