2.2. Характерні особливості банківської термінології.

Англійська мова давно набула статусу міжнародної мови, а нова лексика, що співвідноситься з економічними поняттями, утворює найбільшу групу інновацій останніх десятиліть в англійській мові. Тому важливою рисою сучасної лінгвістики є зацікавленість вченних різними аспектами термінологічної лексики. З погляду на те, що економіка є невід’ємною частиною як людського спілкування взагалі, так і всього суспільного життя, вивчення кредитно-банківської термінології є надзвичайно важливим. Кредитно-банківська термінологія (КБТ), у тому числі англомовна, не виділялась зі складу економічної і майже не досліджувалась раніше в лінгвістичному та функціональному аспектах [15, с. 157].

Лексико-семантичний спосіб термінотворення пов’язаний із внутрішніми змінами слова, переосмисленням лексичного значення, закріпленого за ним у лексичній системі національної мови. Тут – у структурі лексико-семантичного поля деяких лексем – відбувається внутрішнє перегрупування лексем, що призводить до переміщення на перший план лексеми в словах, які раніше не функціонували як терміни, власне не були термінологічними: позика, рахунок, каса, прибуткувати, заставити, мито, провіз та ін. У процесі історичного розвитку української фінансової терміносистеми саме на основі лексико-семантичного способу словотвору відбулося розмежування термінологічної і загальновживаної лексики в нормативних словниках літературної мови, виділилися базові банківські терміни, що згодом стали ядром спеціальної лексики.

Староукраїнська і сучасна банківська термінологія розвивається як за рахунок загальновживаних слів, значення яких почали виразно закріплюватися за спеціалізованим термінологічним слововживанням, так і за рахунок широкого використання іншомовних запозичень, наприклад, староукр.: коштъ, личба, рахунокъ, укр. кредит, фінанси. Лексеми названого типу, що передають поняття категоріального характеру у банківській термінології, кваліфікуються як базові терміни.

Банківські терміни, об’єднані інтегральною лексемою, утворюють різні лексико-тематичні групи (далі – ЛТГ), серед яких є ЛТГ із загальною семантикою: 1) «певна грошова сукупність як оплата», 2) «сукупність багатства, цінностей», 3) «фінансові операції, процеси», 4) «папери», 5) «фінансові установи та заклади», 6) «показники і одиниці вимірювань у фінансових операціях», 7) «елементи обліку», 8) «професії та рід занять», 9) «властивості, якості, ознаки та стан», а також 10) «назви осіб – учасників фінансових операцій».

Терміносполучення у порівнянні з однослівними термінами дають більш точне визначення конкретних спеціальних понять. Такі структури мають чіткі систематизуючі властивості і в кінці XX ст. є найпродуктивнішим способом термінотворення в українській банківській термінології.

Серед інших словотворчих засобів у термінотворенні значною активністю відзначається морфологічний спосіб (суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний), суть якого полягає у поєднанні афіксальних морфем з мотивованою основою слова. У кожній галузевій термінології української мови складається певна система словотворчих засобів, яка з одного боку відповідає загальномовним нормам словотвору, з іншого – має свою морфологічну термінологічну спеціалізацію. У банківській термінології морфологічна спеціалізація виражається в регулярності передачі однотипних понять за допомогою однотипних словотворчих засобів і моделей. Наприклад, для найменування ознак та властивостей предметів і явищ при термінотворенні використовують суфікс -ість (ліквідність, конвертованість, платоспроможність, кредитоздатність), для утворення назв дій і процесів уживаються суфікси -ння (акцептування, страхування, асигнування, депонування) і -ація (інкасація) [17, с. 76].

Словотвірні засоби термінологічної номінації поширюються і на композитні термінологічні утворення. Такий спосіб словотворення економніший щодо інших, але утворені за його допомогою термінологічні одиниці в українській банківській терміносистемі фіксуються рідко. Це в основному складноскорочені слова, що за морфемним складом тотожні відповідному синонімічному словосполученню: зарплата (заробітна плата), ощадкаса (ощадна каса), бухоблік (бухгалтерський облік), госпрозрахунок (господарський розрахунок), держбанк (державний банк), фінвідділ (фінансовий відділ) і т.ін. Ширше представлено випадки поєднання основоскладання і суфіксації: позикоодержувач, чекодержатель, віродавець, векселеодержувач та ін.

У складі банківської термінології наявні лексичні одиниці, утворені шляхом апозитивного складання (лотерея-алегрі, рахунок-фактура, премія-брутто, банк-гарант, бюджет-брутто) чи з препозицією атрибута: бланко-вексель, брутто-премія, брутто-ставка, соло-вексель, франко-валюта, суперкомісія та ін. Такі малочисельні утворення у кваліфікуються як терміни, ускладнені прикладкою, чи як бінарні структури, компоненти яких пов’язані між собою сурядним зв’язком.

Отже, можемо зробити висновок, що банківські терміни, об’єднані інтегральною лексемою, утворюють різні лексико-тематичні групи. Банківська термінологія розвивається як за рахунок загальновживаних слів, значення яких почали виразно закріплюватися за спеціалізованим термінологічним слововживанням, так і за рахунок широкого використання іншомовних запозичень.