Сполуки важких металів

Важкі метали (срібло, ртуть, цинк, мідь, вісмут та ін.), взаємодіючи з білками мікробної клітини, утворюють альбумінати. Препарати мають швидкий і виражений бактерицидний ефект. Для деяких металів характерна нетипова для антисептиків активність стосовно певних видів мікроорганізмів. Так, наприклад, до препаратів ртуті й особливо вісмуту дуже чутливі бліді спірохети, до солей срібла – коки.

Механізм дії солей важких металів такий. Іони металу взаємодіють із сульфгідрильними (SH-) групами білків. Інактивація SH-фер-ментів потребує значно менших концентрацій металу в клітині, ніж це необхідно для коагуляції білків. При цьому обмінні процеси у мікроорганізмах порушуються, пригнічується ріст мікробів. Крім того, солі важких металів впливають на білки шкіри і слизових оболонок. Залежно від концентрації і виду металу на місці контакту зі шкірою або слизовими можуть розвиватися в`яжучий, подразливий або припікальний ефекти. Основою цих ефектів є здатність солей важких металів взаємодіяти з білками тканин з утворенням альбумінатів. Якщо взаємодія відбувається лише у поверхневих шарах шкіри та слизових і супроводжується утворенням щільних альбумінатів, які перешкоджають проникненню іонів металів углиб тканин, розвивається в`яжучий ефект. У разі утворення пухкого альбумінату іони металу проникають всередину клітин більш глибоко розміщених тканин і розвивається припікальний ефект. Останній супроводжується пошкодженням тканин аж до некрозу. Залежно від щільності альбумінатів Шмідеберг запропонував розмістити метали у відповідний ряд:

Pb, Al, Fe, Cu, Zn, Ag, Hg.

Метали, які розміщені в ряду зліва, виявляють більшою мірою в`яжучий і подразливий, а метали, розміщені справа, - припікальний ефекти. Метали, розміщені посередині ряду, виявляють залежно від концентрації всі три вищеназвані ефекти.

У наш час препарати солей важких металів застосовуються нечасто. Срібла нітрат призначають при кон`юнктивітах і трахомі, протаргол і коларгол (органічні сполуки срібла) – при кон`юнктивітах, ринітах, уретритах, хронічних циститах. Сульфати цинку і міді у вигляді очних крапель застосовують при кон`юнктивітах. Препарати вісмуту (дерматол, ксероформ) використовують як в`яжучі і підсушувальні засоби при захворюваннях шкіри у складі присипок, мазей і паст. Крім того, препарати вісмуту застосовують як хіміотерапевтичні засоби під час лікування виразкової хвороби шлунка і сифілісу.

Після всмоктування у кров сполуки важких металів розподіляються в організмі нерівномірно: найбільша їх кількість надходить до кісткової тканини, печінки, нирок, кісткового мозку. Виведення їх з організму здійснюється повільно нирками, потовими залозами, слизовими оболонками шлунково-кишкового тракту, слізними залозами.

Сполуки важких металів у високих концентраціях можуть стати причиною гострих отруєнь, які характеризуються наявністю більш або менш вираженої стадії збудження, яка змінюється пригніченням центральної нервової системи. Одночасно пригнічується серцева діяльність і розвивається паралітичне розширення капілярів, особливо у черевній порожнині.

У разі постійного надходження незнаних кількостей солей важких металів у організм можливе хронічне отруєння.

Допомога при отруєннях солями важких металів спрямована на затримку їхнього всмоктування. Призначають активоване вугілля, пектинові сполуки, блювотні та сечогінні засоби, промивають шлунок. Проводять симптоматичну терапію, спрямовану на підтримку діяльності центральної нервової, дихальної і серцево-судинної систем. Як антидоти використовують унітіол, натрію тіосульфат, комплексоутворювачі. Ці препарати взаємодіють з важкими металами з утворенням сполук, які швидко виводяться із сечею.

СПИРТИ

Із названого класу сполук як протимікробний засіб застосовують етиловий спирт. Його протимікробна активність зумовлена здатністю зневоднювати і денатурувати білки. Денатурації зазнають як ферменти, так і білки мембран та оболонок бактерій. Протимікробну активність спирт виявляє в концентраціях від 20 до 70%. Етиловий спирт широко застосовують для обробки рук хірурга, операційного поля, дезінфекції інструментів. Для дезінфекції шкіри краще користуватися 70% етиловим спиртом. У більших концентраціях антимікробна активність спирту менша, оскільки ущільнення епідермісу під впливом концентрованого спирту перешкоджає його надходженню до витоків потових і сальних залоз, де можуть знаходитися мікроби. 20-40% розчин спирту етилового завдяки вираженій здатності подразнювати шкіру використовується для компресів і розтирань. 90-95% розчин спирту використовують для стерилізації інструментів.