Засоби для лікування лейшманіозу

Лейшманіоз – протозойне захворювання. Розрізняють вісцеральний (збудник – Leishmania donovani) та шкірний (збудник – Leishmania tronica) лейшманіоз. Вісцеральний лейшманіоз супроводжується високою температурою, анемією, лейкопенією, спленомегалією. При шкірному лейшманіозі спостерігаються осередкові ураження шкіри з утворенням виразок і рубців.

Для лікування вісцерального лейшманіозу найчастіше застосовують препарат п`ятивалентної сурми – солюсурмін, який вводять внутрішньовенно. Препарат блокує тіолові групи ферментів лейшманій, у результаті чого порушуються їх ріст, розвиток і розмноження. У більшості випадків препарат добре переноситься хворими. Із побічних ефектів спостерігаються нудота, головний біль, шкірні висипання. Іноді може розвиватися агранулоцитоз. У випадках передозування солюсурміну як антидот вводять унітіол.

Із препаратів п`ятивалентної сурми для лікування лейшманіозу також використовують натрію стибоглюконат. Препарат вводять внутрішньовенно і внутрішньом`язово. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспептичні розлади, блювання, порушення апетиту, артеріальна гіпотензія, біль у грудях. Також для лікування вісцерального лейшманіозу використовують глюкантим, пентакаринат, неостибазин, пентостим. Усі ці препарати – похідні п`яти-валентної сурми.

Усі названі вище препарати сурми можуть бути використані також для лікування шкірного лейшманіозу. Для місцевого застосування при шкірному лейшманіозі показаний акрихін, розчином якого просочують інфільтрати. Для резорбтивної дії застосовують антибіотики групи аміноглікозидів: мономіцин, неоміцин, флориміцину сульфат. Крім того, при шкірній формі лейшманіозу застосовують метронідазол та амінохінол.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТРИПАНОСОМОЗУ

Збудником трипаносомозу є Tripanosoma gambiense i Tripanosoma rhodesiene (спричиняють розвиток сонної хвороби), а також Tripanosoma cruzi (спричиняє хворобу Чагаса).

Препаратом вибору для лікування сонної хвороби (поширена у Південній Африці) є похідне миш`яку – меларсопрол. Препарат легко проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Крім того, можуть бути призначені пентамідин і сурамін, однак ці препарати не проникають до центральної нервової системи, через що вони ефективні лише на ранніх стадіях захворювання, коли ще мозок не вражений паразитами. Всі ці препарати токсичні, їх застосовування супроводжується великою кількістю побічних ефектів.

Для лікування хвороби Чагаса (Південна Америка) застосовують примахін, антибіотик пураміцин і ряд інших препаратів.

ПРОТИГРИБКОВІ ЗАСОБИ

Грибкові захворювання (мікози) дуже поширені. Джерелами зараження можуть бути зовнішнє середовище (ґрунт, рослини та ін.), хворі люди, домашні тварини. Зараження відбувається через пошкоджену шкіру, шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи. Крім того, на шкірі людини, у верхніх дихальних шляхах, на слизових оболонках статевих органів, у шлунково-кишковому тракті постійно знаходяться потенціальні збудники ряду мікозів, особливо гриби роду Candida. Причиною перетворення сапрофітної флори у патогенну є зниження резистентності організму при імунодефіцитах (тяжкі захворювання, застосування гормонів, цитостатиків, деяких антибіотиків).

Препарати для лікування мікозів залежно від виду грибів і від локалізації процесу можна поділити на 3 групи.

1 Засоби, які застосовують для лікування захворювань, що спричинені патогенними грибами.

1. Засоби для лікування системних або глибоких мікозів:

• антибіотики: амфотерицин В, мікогептин;

• похідні імідазолу: міконазол, кетоконазол, клотримазол;

• похідні тріазолу: ітраконазол, флуконазол.

1. Засоби для лікування дерматомікозів:

• антибіотики: гризеофульвін, нізорал;

• похідні N-метилнафтолану: тербінафін (ламізил);

• похідні нітрофенолу: нітрофунгін;

• препарати йоду: розчин йоду спиртовий, калію йодид.

1. Засоби для лікування мікозів, спричинених умовно-патогенними грибами:

• антибіотики: ністатин, леворин, амфотерицин В, ламізил, пімафуцин;

• похідні імідазолу: міконазол, клотримазол;

• біс-четвертинні амонієві солі: декамін.