
- •Хіміотерапевтичні засоби антисептики та дезінфікуючі засоби
- •Детергенти
- •Похідні нітрофурану
- •Група фенолу та його похідних
- •Барвники
- •Галогеновмісні препарати Препарати, що містять хлор
- •Окисники
- •Сполуки важких металів
- •Альдегіди
- •Кислоти та луги
- •Препарати рослин, що містять бактерицидні засоби
- •Хіміотерапевтичні засоби антибіотики
- •Біосинтетичні пеніциліни
- •Напівсинтетичні пеніциліни
- •Цефалоспорини
- •Цефалоспорини і покоління
- •Цефалоспорини іі покоління
- •Цефалоспорини ііі покоління
- •Цефалоспорини IV покоління
- •Монобактами
- •Карбапенеми
- •Препарати і покоління
- •Препарати іі покоління
- •Макроліди та азаліди
- •Препарати і покоління
- •Препарати іі покоління
- •Препарати ііі покоління (азаліди)
- •Тетрацикліни
- •Левоміцетини
- •Аміноглікозиди
- •Поліміксини (циклічні поліпептиди)
- •Рифаміцини
- •Лінкозаміди
- •Глікопептиди
- •Фузидин (фузидієва кислота)
- •Антибіотики для місцевого застосування
- •Сульфаніламідні засоби
- •Комбіновані препарати сульфаніламідів з триметопримом
- •Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної будови
- •Хінолони
- •Хінолони і покоління
- •Хінолони іі покоління
- •Нітрофурани
- •Похідні хіноксаліну
- •Оксазолідони
- •Похідні ізонікотинової кислоти
- •Антибіотики групи рифаміцину
- •Аміноглікозиди
- •Похідні парааміносаліцилової кислоти
- •Протигрипозні засоби
- •Протигерпетичні і протицитомегаловірусні препарати
- •Засоби, які впливають на вірус імунодефіциту людини
- •Засоби, які впливають на риновіруси та пікорнавіруси (рнк-віруси)
- •Препарати, які діють на вірус натуральної віспи
- •Протималярійні засоби
- •Гематошизотропні засоби
- •Гістошизотропні засоби
- •Гамонтотропні засоби
- •Принципи вибору протималярійних засобів
- •Засоби для лікування амебіазу
- •Засоби для лікування лямбліозу
- •Засоби для лікування трихомонадозу
- •Засоби для лікування лейшманіозу
- •Засоби для лікування системних мікозів
- •Засоби для лікування епідермомікозів
- •Препарати для лікування кандидомікозів
- •Протиглистні засоби
- •Засоби для лікування кишкових гельмінтозів Засоби для лікування кишкових нематодозів
- •Засоби для лікування кишкових цестодозів
- •Засоби для лікування позакишкових трематодозів
- •Засоби для лікування позакишкових цестодозів
- •Протипухлинні засоби
- •Алкілувальні засоби
- •Антиметаболіти
- •Протипухлинні антибіотики
- •Препарати рослинного походження
- •Ферментні препарати
- •Гормональні препарати та їх аналоги
- •Цитокіни
- •Моноклональні антитіла
- •Роль мікроелементів цинку і міді в організмі людини
- •Видалення отрути Видалення отрути, що не всмокталася
- •Видалення токсичної речовини із кровотоку
- •Усунення дії (інактивація) токсичної речовини
- •Антидоти, які зв`язують отруту і сприяють її видаленню із організму
- •Антидоти, які прискорюють біотрансформацію отрути до нетоксичних метаболітів
- •Антидоти – фармакологічні антагоністи
- •Симптоматична терапія при гострих отруєннях
- •Антивітаміни
- •Список використаної літератури
Засоби для лікування амебіазу
Збудником амебіазу є Entamoeba histolytica, яка існує у двох формах: вегетативній і цистній. Перетворення вегетативної форми у цистну відбувається за наявності анаеробної бактеріальної флори (клостридій). Потім із цист утворюються вегетативні форми амеб, які живуть у порожнині кишечника (без будь-яких симптомів) і харчуються залишками органічних речовин бактеріального походження. Під впливом аеробних бактерій (кишкова паличка) амеба набуває патогенних властивостей. Вегетативні форми амеб виділяють протеолітичний фермент, який розчиняє тканини. Це сприяє утворенню інвазивних форм амеб, які стають гематофагами. В ендоплазмі інвазивних форм амеб спостерігається значна кількість еритроцитів. На даному етапі розвивається інвазивний амебіаз (амеби знаходяться як у просвіті кишечника, так і в його стінках). Із стінки кишечника гематогенним шляхом амеби можуть потрапити у печінку, легені та інші органи.
Лікування амебіазу відрізняється залежно від локалізації амеб.
Класифікація протиамебних засобів
1 Препарати, ефективні при будь-якій локалізації амебіазу: метронідазол.
2 Препарати прямої дії, ефективні при локалізації амеб у порожнині кишечника: хініофон.
3 Препарати непрямої дії, ефективні при локалізації амеб у порожнині кишечника і в його стінках: тетрацикліни.
4 Препарати, які діють на амеб у стінках кишечника і в печінці: еметину гідрохлорид.
5 Препарати, ефективні переважно при локалізації амеб у печінці: хінгамін.
Універсальним препаратом, ефективним при будь-якій локалізації амеб, є метронідазол. Препарат запроваджений у медичну практику у 1957 році як протитрихомонадний засіб. Швидко з`ясували, що метронідазол згубно впливає не лише на трихомонад, а й на лямблій, амеб і балантидій. На цистні форми паразитів метронідазол не діє. Препарат виявляє потужну паразитоцидну дію. Призначають метронідазол всередину у таблетках по 0,25-0,5 г після їди 3 рази на день. Із шлунково-кишкового тракту препарат всмоктується добре, в організмі значною мірою зазнає метаболізму. Незмінений метронідазол та його метаболіти виводяться із сечею. Невелика кількість метронідазолу виділяється слинними залозами, кишечником і молочними залозами. Промисловість випускає метронідазол також у розчині для внутрішньовенних ін`єкцій, а також у вигляді супозиторіїв для введенння у піхву. Із побічних ефектів спостерігаються диспептичні розлади (нудота, діарея, металевий присмак у роті, зниження апетиту), тремор, порушення координації. Іноді мають місце ураження шкіри та слизових оболонок. Метронідазол малоефективний при локалізації амеб у порожнині кишечника. У таких випадках його комбінують з хініофоном або йодохінолом.
Хініофон (ятрен) активно впливає на вегетативні форми і цисти амеб, які локалізуються у порожнині кишечника. Призначають препарат всередину. Хініофон погано всмоктується із шлунково-кишкового тракту (близько 10-15%) , тому в порожнині кишечника створюється висока концентрація препарату, яка й забезпечує загибель паразитів. Хініофон не активний при ураженнях амебами печінки, легенів та мозу. Токсичність препарату низька. Хініофон можна застосовувати також у клізмах при виразкових колітах, амебній дизентерії, зовнішньо в розчинах і мазях для лікування ран, опіків, у гінекологічній практиці.
Близький за своїми властивостями до хініофону препарат йодохінол.
Тетрациклін – антибіотик, який практично не чинить прямої дії на амеби. Але препарат згубно впливає на бактеріальну флору кишечника, яка поглинає кисень. За таких умов зникає анаеробне середовище, необхідне для існування амеб. Через це тетрациклін називають протиамебним засобом непрямої дії. За протиамебною ефективністю тетрациклін поступається препаратам прямої дії.
Для лікування гострого амебіазу кишечника застосовують також мономіцин.
Еметину гідрохлорид – це препарат, який виділений із кореня іпекакуани. Є ефективним протиамебним засобом. У терапевтичних дозах еметину гідрохлорид пригнічує вегетативні форми паразитів, але практично не впливає на цисти. Препарат швидко усуває симптоми амебної дизентерії, але не попереджує її рецидивів. Вводять еметину гідрохлорид внутрішньом`язово. Під час приймання всередину препарат виявляє виражений подразливий вплив на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту. Виводиться еметин нирками протягом тривалого періоду часу (більше одного місяця), через це здатний до кумуляції в організмі. Накопичується еметин в основному у печінці, менше – у легенях і стінці кишечника. Препарат майже не проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Еметину гідрохлорид ефективний при амебіазі печінки, легенів, кишечника. На амеб, які локалізуються у порожнині кишечника або в головному мозку, препарат не діє. Із побічних реакцій типові порушення функцій шлунково-кишкового тракту (нудота, діарея, блювання), серцево-судинної системи (тахікардія, болі в ділянці серця, гіпотонія), поліневрити, порушення функції печінки і нирок.
Хінгамін діє на амеб, які локалізовані у печінці, завдяки своїй здатності накопичуватися в цьому органі у високих концентраціях. Характеристика препарату наведена у підрозділі “Протималярійні засоби”).