Антибіотики групи рифаміцину

Основним препаратом є рифампіцин, який характеризується широким спектром дії. Крім мікобактерій, до рифампіцину чутливі грампозитивні і грамнегативні бактерії, у тому числі й деякі штами синьогнійної палички, протея, капсульні бактерії.

Механізм дії рифампіцину пов`язаний з пригніченням синтезу РНК за рахунок блокування ДНК-залежної РНК-полімерази. Препарат проявляє бактеріостатичну, а у великих дозах – бактерицидну дію. До рифампіцину швидко розвивається резистентність мікроорганізмів.

Рифампіцин призначають всередину за 0,5-1 годину до їди. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в крові накопичується через 2-2,5 години. Препарат можна вводити внутрішньовенно крапельно (тільки дорослим). Тривалість дії рифампіцину – 8-12 годин. Призначають його 1-2 рази на добу. Препарат легко проникає через гістогематичний бар`єр, виводиться із жовчю, сечею і секретом бронхіальних та слізних залоз, забарвлюючи їх у червоний колір.

Як правило, рифампіцин призначають у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Для лікування інших інфекційних захворювань рифампіцин використовують як резервний препарат. Іноді його призначають для лікування лепри (прокази) та сказу (в інкубаційному періоді), оскільки препарат пригнічує розвиток рабічного енцефаліту.

Рифампіцин - препарат з гепатотоксичними та імунодепресивними властивостями. Для попередження імунодефіциту під час лікування рифампіцином призначають імуномодулятори (левамізол, Т-активін та інші). Терапія рифампіцином може ускладнюватися розвитком лейкопенії, диспептичними розладами, алергічними висипаннями на шкірі.

Рифампіцин не можна призначати дітям грудного віку, вагітним, пацієнтам з порушеннями функцій печінки та нирок.

Аміноглікозиди

Стрептоміцину сульфат – антибіотик широкого спектра дії. Він згубно діє на мікобактерій туберкульозу, більшість грамнегативних і грампозитивних бактерій. До стрептоміцину резистентні анаероби, спірохети, рикетсії, віруси, гриби і найпростіші.

Стрептоміцин пригнічує синтез білків, а також порушує проникність мембрани клітин мікроорганізмів. У результаті цього розвивається бактерицидний ефект.

Стрептоміцин погано всмоктується у шлунково-кишковому тракті, через що його вводять внутрішньом`язово. Максимальна концентрація в крові накопичується через 1-2 години. Для лікування туберкульозу препарат вводять 1-2 рази на добу, а під час лікування інфекційних захворювань іншої етіології частота його призначення може бути збільшена до 3-4 разів на день. Іноді препарат вводять інтратрахеально у вигляді аерозолю або внутрішньокавернозно у вигляді 10% розчину 1 раз на добу (лише в умовах стаціонару). Виводиться стрептоміцин із організму у незміненому вигляді із сечею.

Ототоксична дія стрептоміцину зумовлена ураженням вестибулярної гілочки VIII пари черепно-мозкових нервів (рідше вражається слухова гілочка). Розлади починаються із шуму у вухах. У цей час необхідно відмінити препарат. Стрептоміцин – нефротоксичний препарат. Також він пригнічує передачу збудження у нервово-м`язових синапсах, що може стати причиною пригнічення дихання.

Стрептоміцин не можна призначати при тяжких формах серцево-судинної недостатності, нирковій недостатності, порушеннях мозкового кровообігу, міастенії, захворюваннях VIII пари черепно-мозкових нервів. З метою зменшення побічних реакцій і попередження нефро- і нейротоксичності стрептоміцину призначають вітаміни А, В і С, використовують для лікування пантотенову та аскорбінову солі стрептоміцину. Лікування препаратом проводять в умовах стаціонару. Крім стрептоміцину, для лікування туберкульозу використовують стрептосалюзид, стрептоміцину хлоркальцієвий комплекс, пасоміцин.

До групи аміноглікозидів належить також антибіотик широкого спектра дії канаміцин. Використовують його для лікування туберкульозу при неефективності інших препаратів.

Циклосерин діє на мікобактерії туберкульозу, які локалізуються як поза клітинами, так і внутрішньоклітинно. Застосовується препарат у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами.

Флориміцин (віоміцин) – поліпептид із середньою ефективністю проти мікобактерій. Механізм його дії пов`язаний з порушенням синтезу білків. Флориміцин виявляє бактеріостатичний ефект. Препарат погано всмоктується із шлунково-кишкового тракту, через це його вводять внутрішньом`язово. Легко проникає через тканинні бар`єри. Показаний для лікування різних форм туберкульозу при неефективності інших препаратів. Із побічних ефектів характерні ураження VIII пари черепно-мозкових нервів, порушення функції нирок, алергічні реакції, порушення електролітного балансу.

Етамбутол має виражену протитуберкульозну дію. Препарат не впливає на інші мікроорганізми. Ефективний при резистентності збудника до ізоніазиду, стрептоміцину та інших препаратів. Механізм дії базується на пригніченні синтезу РНК і білків, а також здатності препарату взаємодіяти з іонами двовалентних металів і порушувати структуру рибосом. Етамбутол пригнічує лише мікобактерії, які розмножуються (фармакологічний ефект бактеріостатичний). Призначають етамбутол всередину після їди 1 раз на добу. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту, виводиться із організму через нирки у незміненому вигляді. Незначна кількість препарату виводиться через кишечник. Показаний для лікування різних форм туберкульозу у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспепсія, запаморочення, депресії, алергічні реакції, звуження периферичних полів зору. Приймання препарату протягом 2-6 місяців може супроводжуватися розладами кольорового зору (особливо сприйняття червоного і зеленого кольорів). Після відміни препарату зір відновлюється.

Піразинамід – похідне піразинкарбонової кислоти. Препарат цінний тим, що діє на мікобактерій туберкульозу, резистентних до інших препаратів. Силою дії він поступається ізоніазиду, рифампіцину та аміноглікозидам. Механізм дії піразинаміду не вивчений. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту, проникає в осередки туберкульозу і виявляє високу активність у кислому середовищі казеозної маси. Виводиться піразинамід через нирки. Призначають препарат 3-4 рази на добу після їди. Використовують у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. До піразинаміду швидко розвивається резистентність мікобактерій. Терапія піразинамідом може супроводжуватися диспептичними розладами, порушеннями функції печінки, алергічними реакціями, артралгіями, загостренням подагри, фотосенсибілізацією. З метою зниження токсичності піразинаміду призначають ціанокобаламін, метіонін, глюкозу.

Етіонамід і протіонамід – похідні ізонікотинової кислоти. Властивості препаратів близькі до ізоніазиду, але протитуберкульозна активність їх нижча. Цінні препарати тим, що діють на штами мікобактерій, резистентні до ізоніазиду. Механізм дії такий самий, як у ізоніазиду. Препарати чинять бактеріостатичний ефект як на позаклітинні, так і на внутрішньоклітинні популяції мікобактерій, посилюють фагоцитоз у осередках запалення. Призначають препарати всередину і ректально 3-4 рази на день, а у разі поганої переносимості – двічі на день. Необхідно зазначити, що хворі краще переносять протіонамід. Із побічних ефектів етіонаміду і протіонаміду потрібно назвати нудоту, блювання, діарею, порушення функції печінки, алергічні реакції, порушення сну. З метою попередження та зменшення побічних ефектів призначають піридоксин, нікотинамід. Протипоказані препарати під час вагітності.