
- •Хіміотерапевтичні засоби антисептики та дезінфікуючі засоби
- •Детергенти
- •Похідні нітрофурану
- •Група фенолу та його похідних
- •Барвники
- •Галогеновмісні препарати Препарати, що містять хлор
- •Окисники
- •Сполуки важких металів
- •Альдегіди
- •Кислоти та луги
- •Препарати рослин, що містять бактерицидні засоби
- •Хіміотерапевтичні засоби антибіотики
- •Біосинтетичні пеніциліни
- •Напівсинтетичні пеніциліни
- •Цефалоспорини
- •Цефалоспорини і покоління
- •Цефалоспорини іі покоління
- •Цефалоспорини ііі покоління
- •Цефалоспорини IV покоління
- •Монобактами
- •Карбапенеми
- •Препарати і покоління
- •Препарати іі покоління
- •Макроліди та азаліди
- •Препарати і покоління
- •Препарати іі покоління
- •Препарати ііі покоління (азаліди)
- •Тетрацикліни
- •Левоміцетини
- •Аміноглікозиди
- •Поліміксини (циклічні поліпептиди)
- •Рифаміцини
- •Лінкозаміди
- •Глікопептиди
- •Фузидин (фузидієва кислота)
- •Антибіотики для місцевого застосування
- •Сульфаніламідні засоби
- •Комбіновані препарати сульфаніламідів з триметопримом
- •Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної будови
- •Хінолони
- •Хінолони і покоління
- •Хінолони іі покоління
- •Нітрофурани
- •Похідні хіноксаліну
- •Оксазолідони
- •Похідні ізонікотинової кислоти
- •Антибіотики групи рифаміцину
- •Аміноглікозиди
- •Похідні парааміносаліцилової кислоти
- •Протигрипозні засоби
- •Протигерпетичні і протицитомегаловірусні препарати
- •Засоби, які впливають на вірус імунодефіциту людини
- •Засоби, які впливають на риновіруси та пікорнавіруси (рнк-віруси)
- •Препарати, які діють на вірус натуральної віспи
- •Протималярійні засоби
- •Гематошизотропні засоби
- •Гістошизотропні засоби
- •Гамонтотропні засоби
- •Принципи вибору протималярійних засобів
- •Засоби для лікування амебіазу
- •Засоби для лікування лямбліозу
- •Засоби для лікування трихомонадозу
- •Засоби для лікування лейшманіозу
- •Засоби для лікування системних мікозів
- •Засоби для лікування епідермомікозів
- •Препарати для лікування кандидомікозів
- •Протиглистні засоби
- •Засоби для лікування кишкових гельмінтозів Засоби для лікування кишкових нематодозів
- •Засоби для лікування кишкових цестодозів
- •Засоби для лікування позакишкових трематодозів
- •Засоби для лікування позакишкових цестодозів
- •Протипухлинні засоби
- •Алкілувальні засоби
- •Антиметаболіти
- •Протипухлинні антибіотики
- •Препарати рослинного походження
- •Ферментні препарати
- •Гормональні препарати та їх аналоги
- •Цитокіни
- •Моноклональні антитіла
- •Роль мікроелементів цинку і міді в організмі людини
- •Видалення отрути Видалення отрути, що не всмокталася
- •Видалення токсичної речовини із кровотоку
- •Усунення дії (інактивація) токсичної речовини
- •Антидоти, які зв`язують отруту і сприяють її видаленню із організму
- •Антидоти, які прискорюють біотрансформацію отрути до нетоксичних метаболітів
- •Антидоти – фармакологічні антагоністи
- •Симптоматична терапія при гострих отруєннях
- •Антивітаміни
- •Список використаної літератури
Фузидин (фузидієва кислота)
Фузидин пригнічує синтез РНК, що супроводжується розвитком бактеріостатичного ефекту.
Це антибіотик з вузьким спектром дії, який впливає лише на грампозитивні коки, нейсерії, коринебактерії, бактероїди, клостридії, актиноміцети.
Фузидин легко всмоктується при ентеральному введенні. Значна кількість препарату накопичується у кістках і жовчних шляхах. Фузидин метаболізується у печінці й екскретується із жовчю. Призначають фузидин 2-3 рази на добу.
Фузидин призначають при стафілококовому остеомієліті, ендокардиті, захворюваннях органів дихання, шкіри, печінки, а також при муковісцидозі.
Фузидин – малотоксичний антибіотик. Терапія препаратом може супроводжуватися диспептичними явищами, шкірними висипаннями, жовтяницею. При внутрішньовенному введенні можливі флебіти.
Антибіотики для місцевого застосування
Антибіотик граміцидин порушує структуру і функцію цитоплазматичної мембрани бактерій. Має бактерицидний ефект. Граміцидин діє на стрептококи, стафілококи, пневмококи та анаероби. Препарат застосовують зовнішньо у вигляді паст, розчинів і трансбукальних таблеток. Призначають граміцидин для лікування гнійних ран, інфекцій шкіри (виразки, флегмони, карбункули та ін.), поверхневих бактеріальних інфекцій очей, гострого і хронічного отитів, інфекцій ротової порожнини та глотки.
Фюзафюнжин – антибіотик пептидної природи з протизапальними властивостями. Випускають препарат у вигляді аерозолю або розчину для інгаляцій. Спектр дії фюзафюнжину: стрептококи, стафілококи, пневмококи, деякі анаероби, мікоплазми, гриби роду Candida. Застосовують препарат при інфекціях носоглотки та дихальних шляхів, проводячи лікувальні сеанси через 4 години (1 сеанс – 4 інгаляції через ніс або рот). Курс лікування триває 10 днів. Із побічних ефектів можуть спостерігатися подразнення слизових оболонок, чхання.
Мупіроцин – антибіотик, який порушує синтез білків у мікробних клітинах. Застосовують препарат нашкірно або інтраназально при ураженнях шкіри та слизових оболонок стафілококами і -гемо-літичними стрептококами: при інфікованих екземах, псоріазі, опіках, ранах і виразках, а також при стафілококовому носійстві у клініках. Іноді мупіроцин застосовують для обробки шкіри навколо катетерів. Після інтраназального введення необхідно провести масаж крил носа протягом 1 хвилини. Це забезпечує максимальне проникнення антибіотика до задньої стінки глотки. Тривалість лікування – 5-7 днів. Із побічних ефектів можливі алергічні реакції, а при обробці значних поверхонь (наприклад, при опіках) – нефротоксичність.
Сульфаніламідні засоби
Сульфаніламіди – це синтетичні хіміотерапевтичні засоби - похідні сульфанілової кислоти, які пригнічують ріст чутливих до них грампозитивних і грамнегативних бактерій, хламідій і деяких найпростіших.
Першим високоефективним протибактеріальним засобом був червоний стрептоцид, який з успіхом застосував у клініці Г. Домагк у 1935 році. У 1938 році Г. Домагк за це відкриття був нагороджений Нобелівською премією. Синтез червоного, а потім і білого стрептоцидів поклав початок застосування у медицині сульфаніламідних препаратів.
Класифікація сульфаніламідних засобів:
І Препарати резорбтивної дії
1 Препарати короткої тривалості дії: стрептоцид, сульфацил (альбуцид), норсульфазол, етазол, уросульфан, сульфадимезин.
2 Препарати середньої тривалості дії: сульфазин, сульфаметоксазол.
3 Препарати тривалої дії: сульфапіридазин, сульфадиметоксин.
4 Препарати надтривалої дії: сульфален, сульфадоксин.
ІІ Препарати, які діють у просвіті кишечника: сульгін, фталазол, комбіновані препарати сульфаніламідів із саліциловою кислотою (салазосульфапіридин, салазопіридазин, салазодиметоксин).
ІІІ Препарати для місцевого застосування: сульфацил-натрій, сульфадіазин срібла.
Хімічна будова сульфаніламідів подібна до будови параамінобензойної кислоти, яка входить до складу фолієвої кислоти. Остання переносить одновуглецеві радикали під час синтезу нуклеїнових кислот і білків. Значна кількість мікроорганізмів у процесі життєдіяльності синтезує власну фолієву кислоту. Завдяки структурній подібності сульфаніламіди є конкурентними антагоністами параамінобензойної кислоти. При створенні достатньо високої концентрації сульфаніламідів у середовищі мікробні клітини поглинають їх замість параамінобензойної кислоти, у результаті чого порушується синтез фолієвої кислоти і розвивається бактеріостатичний ефект. У зв`язку з цим чутливими до дії сульфаніламідів є бактерії і найпростіші, які здатні синтезувати фолієву кислоту і перетворювати її у тетрагідрофолієву, яка необхідна для синтезу пуринових і піримідинових основ. Клітини людського організму не синтезують фолієву кислоту і потребують її надходження з їжею у вигляді вітаміну Вс. Через це сульфаніламідні засоби не є антиметаболітами для людини.
Спектр дії сульфаніламідів широкий. Він містить грампозитивні та грамнегативні коки (стафілококи, стрептококи, пневмококи, менінгококи, гонококи), а також інфлюенцу, збудників сибірської виразки, чуми, бруцельозу, холери, дифтерії, катаральної пневмонії, дизентерії; хламідії (збудників трахоми, орнітозу та ін.), деяких найпростіших (збудників токсоплазмозу, плазмодіїв малярії, пневмоцисти), актиноміцети.
Сульфаніламіди резорбтивної дії добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. Від 20 до 90% препаратів у крові зв`язуються з білками плазми. Основний шлях метаболізму – ацетилювання, яке проходить у печінці. Ацетильовані форми міцніше зв`язуються з білками плазми, погано проникають до тканин і позбавлені антимікробних властивостей, виводяться через нирки, не зазнаючи реабсорбції. Ацетильовані форми погано розчинні у воді, у кислому середовищі вони можуть утворювати кристалічний осад, який закупорює ниркові канальці. Це ускладнення можна попередити шляхом призначення гідрокарбонату натрію або лужних мінеральних вод. Значні кількості сульфаніламідів виявляють у нирках, легенях, печінці, шкірі. Препарати добре проникають через гематоенцефалічний бар`єр. Високі концентрації сульфаніламідів спостерігаються у плевральній, перитоне-альній рідинах, молоці, слині, жовчі, сечі та інших рідинах організму. В кістковій тканині сульфаніламіди на виявляються.
Сульфаніламіди тривалої і надтривалої дії повільно інактивуються в організмі, вони в значних кількостях реабсорбуються у дистальних відділах ниркових канальців і знову надходять у кров. Це забезпечує їх значну тривалість дії.
Призначають препарати короткої тривалості дії 4-6 разів на добу (добова доза 4-6 г). Препарати середньої тривалості дії призначають 2 рази на добу у добовій дозі 1-3 г. Застосовують препарати короткої і середньої тривалості дії для лікування гострих інфекцій. Сульфаніл-аміди тривалої дії призначають 1 раз на добу при хронічних інфекціях. Препарати надтривалої дії призначають за схемами (частіше 1 раз на тиждень).
Препарати, які діють у просвіті кишечника, призначають 4 рази на добу у добовій дозі 4-6 г.
Комбіновані препарати сульфаніламідів з аміносаліциловою кислотою мають загальну назву салазосульфаніламіди. Із них найчастіше застосовують салазопіридазин у таблетках, свічках або суспензіях. У товстому кишечнику під дією бактеріальних ферментів салазосульфаніламіди розщепляються на сульфаніламід і аміносаліцилову кислоту, яка виявляє протизапальну дію. Застосовують салазосульфаніламіди для лікування полімікробних (неспецифічних) колітів, у тому числі виразкових.
Сульфаніламіди для місцевого застосування призначають для лікування і профілактики інфекцій у вигляді розчинів, мазей, паст, присипок, аерозолів. Перед нанесенням препарату рани або вражені ділянки необхідно очистити від гною і обробити антисептиком, оскільки гній зменшує ефективність лікування через наявність параамінобензойної кислоти.
Показання до застосування сульфаніламідів:
інфекції очей, дихальних шляхів, сечостатевих шляхів, які спричинені хламідіями;
первинні гострі інфекції сечовивідних шляхів;
неспецифічні виразкові коліти, ентерити та інші захворювання кишечника;
неглибокі опіки, рани.
Терапія сульфаніламідними засобами рідко супроводжується побічними ефектами. Небажані явища частіше виникають при передозуванні препаратів. Це симптоми інтоксикації центральної нервової системи: запаморочення, головні болі, пригнічення свідомості, нудота, блювання. Типові ураження нирок: біль у ділянці попереку, білок, еритроцити та мікрокристали препарату в сечі. Можуть розвиватися гемолітична або іноді апластична анемії, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції на сульфаніламіди виявляються, як правило, у вигляді шкірних висипань, дерматитів. Необхідно з обережністю призначати сульфаніламіди при захворюваннях печінки і нирок.