Невітамінні кофактори

Невітамінні кофактори є ендогенними метаболітами, які регулюють різноманітні біохімічні процеси. Частково вони надходять у організм ззовні, завдяки чому мають деяку подібність до вітамінів (іноді можуть спостерігатися явища їх недостатності). До невітамінних кофакторів, які мають велике значення для організму людини, відносять: карнітин (вітамін В_т, вітамін росту), ліпоєву кислоту і ліпамід, пангамову кислоту (вітамін В₁₅), холін, S-метил-метіонін (вітамін U, противиразковий фактор), рибоксин (інозин), фосфаден (аденіл, АМФ), калію оротат.

Гормональні препарати

Гормональними препаратами називають речовини, виділені із ендокринних залоз тварин, або їх синтетичні аналоги, які регулюють обмінні процеси, ріст та регенерацію, а також репродукцію і темпи старіння організму.

Ендокринна система - це група залоз, які разом з нервовою системою утворюють складний нейроендокринний комплекс, що забезпечує гомеостаз організму. Нейроендокринний комплекс містить три рівні регуляції: гіпоталамус, гіпофіз, периферичні ендокринні залози.

Гіпоталамус у відповідь на хімічні стимули секретує низькомолекулярні поліпептиди. Одні з них стимулюють (рилізинг-гормони або ліберини), а інші - пригнічують (статини) секрецію гормонів аденогіпофіза. Секреція гормонів гіпоталамуса та гіпофіза регулюється за принципом негативного зворотного зв`язку. Так, зниження концентрації будь-якого гормону гіпофіза супроводжується зростанням секреції відповідного гіпоталамічного рилізинг-фактору і, навпаки, підвищення концентрації гіпофізарного гормону супроводжується зменшенням секреції відповідного ліберину.

Гіпофіз, точніше передня його частка - аденогіпофіз, є другим рівнем регуляції нейроендокринних функцій організму. Аденогіпофіз секретує у кров тропні гормони, які контролюють функції ряду периферичних ендокринних залоз. Деякі з них (соматотропний гормон) можуть безпосередньо впливати на тканини. Задня частка гіпофіза депонує два гормони гіпоталамуса: вазопресин і окситоцин, які безпосередньо впливають на функції тканин-мішеней.

Третім рівнем регуляції нейроендокринного комплексу є периферичні ендокринні залози: щитовидна, прищитовидні, кора надниркових залоз, сім`яники, яєчники, підшлункова залоза. Їхні гормони є посередниками між залозами і клітинами-мішенями, які мають відповідні специфічні рецептори. Останні можуть розміщуватися як на мембранах клітин, так і внутрішньоклітинно (у ядрі, цитоплазмі). Зв`язуючись із відповідними рецепторами, гормони регулюють активність ферментів, мембранний транспорт іонів і метаболітів, впливають на хромосомний апарат клітин і синтез білків. Змінюючи обмін речовин у організмі, гормони регулюють ріст, розвиток, розмноження, захисні властивості, статеве дозрівання і діяльність ряду органів орга-нізму.

У хімічному відношенні гормони поділяють на 3 групи.

1 Білки, поліпептиди. Це гормони гіпоталамуса і гіпофіза, підшлункової (інсулін, глюкагон), прищитовидних (паратиреоїдин, кальцитонін), щитовидної (кальцитонін) залоз. Відповідні фармакологічні препарати руйнуються шлунковим соком і через це їх призначають тільки парентерально.

2 Стероїдні гормони. Це гормони надниркових (мінералокортикоїди, глюкокортикоїди) і статевих (андрогени, естрогени, прогестерон) залоз.

3 Похідні амінокислоти тирозину - гормони щитовидної (тироксин, трийодтиронін) і мозкового шару надниркових (адреналін, норадреналін) залоз.

У медичній практиці гормональні препарати використовують з метою:

• замісної та стимулювальної терапії за недостатності гормонів певної залози (наприклад, інсулін - для лікування інсулінозалежного цукрового діабету; глібенкламід - для лікування інсулінонезалежного цукрового діабету, оскільки препарат стимулює секрецію інсуліну за рахунок збудження -клітин острівців підшлункової залози);

• пригнічувальної терапії щодо певної залози (наприклад, призначення соматостатину для зниження секреції соматотропного гормону гіпофіза);

• лікування неендокринних захворювань як засоби патогенетичної терапії (наприклад, глюкокортикоїди при запальних захворюваннях суглобів);

• діагностики під час досліджень функціонального стану ендокринних залоз (наприклад, препарати гормонів гіпоталамуса).

При тривалому використанні гормональних препаратів можливе пригнічення функції відповідної залози за принципом негативного зворотного зв`язку. У таких випадках раптова відміна препарату може призвести до різкого загострення захворювання. Терапія гормональними препаратами білкової природи може супроводжуватися продукцією відповідних антитіл.

Якщо гормональні засоби отримують із залоз і сечі тварин, то їх обов`язково біологічно стандартизують і активність виражають у одиницях дії. Частину препаратів отримують синтетичним та напівсинтетичним шляхами. Їх активність виражають у грамах.