74. Змішані ринки. Олігополістичний ринок.

Олігопо́лія - структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим. Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії. Риси олігополістичних ринків: 1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.2. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку. 3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. 4.Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари. Олігополістичний ринок - ринок, що характеризується невеликою кількістю діючих на ньому господарюючих суб'єктів, кожен з яких є достатньо незалежним у встановленні цін та обсягу виробництва і має певний вплив на ринку.

75. Ринкова економіка.

Економіка ринкова — економічна система, що базується на індивідуальних формах приватної власності, вільній грі ринкових сил (вільній конкуренції, вільному ціноутворенню, стихійному переливу капіталу тощо). Термін Е р. ввів у науковий обіг всесвітньо відомий англійський економіст А. Сміт. Він вважав, що розвиток капіталізму повинен здійснюватись у відповідності з принципом laissez-faire, що у перекладі з французької означає „ надати подіям природного ходу". Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума досягти своїх економічних інтересів. Головними рисами людини він вважав самолюбство. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина поліпшує свій добробут і збагачує суспільство. Суперечність між індивідуумом і суспільством відсутня. Розуміючи, що за умов свободи господарської діяльності і свободи торгівлі окремі індивіди можуть домовлятися про спільне підвищення цін або окремий суб'єкт господарювання буде прагнути до безмежного привласнення прибутку, А. Сміт вважав, що інтереси таких індивідів приводить до певно: гармонії конкуренція — регулятор особистого егоїзму, економічної рівноваги. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність і т. ін. , тобто здійснюється саморегуляція економіки. У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона повинна виконувати лише ті функції, які окремій людині не під силу або економічно неефективні. До таких функцій належать: організація громадського порядку, державної поштової служби, введення обов'язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія крупних банкнот, будівництво, утримання у робочому стані деяких громадських споруд (доріг, мостів).