2. Входження Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля до складу Литовської держави

• Єдиною реальною силою здатною протистояти просуванню Литви на українські землі, була Золота Орда. Проте контроль за підлеглими землями з боку монгольських ханів поступово втрачав жорсткість: давалися взнаки як велетенські розміри Орди, так і міжусобна боротьба, що дедалі гостріше спалахувала в монгольській державі.

• Більшість українських земель було приєднано до Литви за часів співправління князів-братів Ольґерда й Кейстута Ґедиміновичів.

• Утвердження литовських князів у Київщині, Чернігово-Сіверщині та Поділлі деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовськими дружинами та ординцями на Синій Воді що сталася у 1362 р. (нині річка Синюха, ліва притока Південного Бугу).

Приєднання земель Південно-Західної Русі перетворило Литовське князівство на велику феодальну державу. До кінця 14 ст. вона являла собою федерацію земель-князівств, у тому числі українських – Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а із литовської – Ґедиміновичів. Київським і чернігово-сіверським володарями, зокрема, стали сини великого князя – Володимир і Дмитро-Корибут Ольґердовичі. На Волині княжив молодший брат Ольґерда Любарт, а після нього – Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольґерда – князі Коріатовичі. Нові князі швидко перетворювалися на українських князів литовської династії.

3. Особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського у другій половині 14 ст.

• Більшість українських земель протягом другої половини 14 ст. ввійшла до складу Великого князівства Литовського.

• Галичина опинилася у складі Польського королівства.

• Саме тому історики називають цей період литовсько-польською добою.

• Якщо в Галичині рештки української знаті втратили колишню владу, то у Великому князівстві Литовському руські князі та бояри зберігали свої владні права.

  • З огляду на значні білоруські та українські – руські, як тоді казали, території та умови їхнього перебування під владою великих князів литовських, тогочасну Литовську державу називали Литовсько-Руською державою.

Перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського характеризувалося низкою особливостей.

• Русичі становили 90% населення держави. Їхня культура справила на литовців значний вплив.

• Великого поширення з-поміж литовської знаті набувала руська віра – так попервах називалося на Литві православне християнство.

• Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії.

• Тому-то литовську владу руське населення не сприймало як чужу.

• Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами.

• Та найсуттєвішою особливістю перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського було те, що литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади.

• Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі.

• На місцях залишалася вся попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо».

• До кінця 14 ст. на наших землях продовжували існувати великі та малі удільні князівства, які й уособлювали збереження державних традицій та існування державних утворень на наших землях.

• Так тривало доти, доки литовський уряд не змінив своєї політичної орієнтації.

• Початком змін стало укладення Литвою унії (союзу) з Польщею.

• У 15 – першій половині 16 ст. Велике князівство Литовське вже не було "литовсько-руським", а стало "литовсько-польським".

Київське князівство Володимира Ольґердовича

• Від 1363 р. в Києві князював Володимир Ольґердович.

• Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований на слов’янських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий у Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством.

• Він організував кілька походів на південь проти кочових орд.

• Унаслідок успішних воєнних операцій ординців було витіснено до узбережжя Чорного та Азовського морів.

• Це сприяло піднесенню занепалої за часів монгольського лихоліття Київщини.

• Виявом економічної могутності та прагнення позбутися залежності від Вільна було карбування Володимиром власної монети.

• Київський князь почувався незалежним володарем. Це підтверджує і звучання його титулу: в нечисленних документах, що збереглися від тих часів, Володимир Ольґердович іменував себе «З Божої ласки князем київським».