11 Повторні навантаження грунтів (білет4)

Для практических целей представляет интерес закономерность накопления необратимой деформации грунта при повторных нагрузках. Опытным путем установлено, что если к грунту через штамп прикладывать повторные циклические нагрузки с одним и тем же максимальным напряжением и при одной и той же скорости изменения последнего, то накопленная деформация пропорциональна логарифму числа повтор-ностей приложения нагрузки. Если продолжительность пауз между нагрузками меньше времени, которое требуется для полного восстановления обратимой части деформации, то на накопленную необратимую деформацию оказывает влияние частота приложения нагрузки. По мере увеличения частоты накопленная деформация несколько снижается. Это происходит потому, что при недостаточной продолжительности пауз процесс обратного упругого последействия еще не успевает закончиться и потому возникают как бы встречные движения грунтовых агрегатов и, кроме того, последние в меньшей степени находят новые «пути» для взаимоперемещений, в результате чего эти взаимоперемещения становятся короче. Частота приложения нагрузок имеет значение при деформировании грунтов, обладающих тиксотропными свойствами. Установлено, что имеют место такие частоты, при которых происходят интенсивные тиксотропные превращения грунтов, сопровождающиеся обильным выделением влаги и ослаблением связей между его частицами и агрегатами. При таких частотах эффективность действия нагрузок значительно повышается. Этим свойством грунтов следует воспользоваться как при их уплотнении, так и при их разработках.

12 Тиксотропні властивості грунтів (білет4)

В буд.практиці пливунами називають водо насичені грунти( зазвичай піски або супіски), які розріджуються при відкритті їх котлованами і проходять аналогічно важкій в`язкій рідині . Пливцнні властивості грунтів проявляються при наявності гідродинам.тиску в підземній воді , який виникає внаслідок розвитку гідравлічного градієнта. Часто пливунні властивості проявляють пилуваті піски і супіски, які мають глинисті і колоїдні частинки.Внаслідок наявності цих частинок ці грунти мають гідрофільні властивості і слабко віддають воду. Можливість грунту переходити в пливунний стан часто виявляється при бурінні, коли при відкритті(вскрытие) водоносного горизонту в свердловині утворюється «пробка». Пливуни володіють тиксотропією – втратою міцності при пошкодженні структури, тому вони дуже чутливі до динамічних впливів. При таких впливах вони намагаються ущільнюватись,вода, яка заповнює пори грунту, отримує більшу рухливість і створює гідродинам.тиск, який може перевершувати власну вагу твердих частинок грунту. В результаті грунт розріджується і , перетворюючись у в’язку рідину, тече в напрямку гідравлічного градієнта. Якщо грунтова вода, заповнюючи пори пливунного грунту , не виходить у виробітки( котлован, траншеї и т.ін.), то такий пливунний грунт може слугувати основою споруд при умові , що під час експлуатації він не буде вскриватися якими-небудь виробітками і пливун не рухатиметься в ці виробітки. Для збереження стійкості пливунних грунтів: осушують пливунні грунти, огороджують виробітки шпунтом, закріпляють сам пливун силікатизацією, застосовують спеціальні способи влаштування фундаментів.