6.Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагрома­дження. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової оди­ниці - гривні, що було здійснено у процесі грошової реформи у вересні 1996 р. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення меха­нізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верхо­вною Радою України у травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему не йдеться, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління го­тівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національно­го банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

Подальшого розвитку грошова система України набула в За­коні «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», при­йнятому в квітні 2001 р. Цим законом визначені основні засади, форми організації, порядок документообороту, взаємна відпові­дальність сторін у процесі безготівкових розрахунків між суб'єк­тами господарювання та між банками.

27. Державне регулювання грошового обороту і місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

Вплив держави може здійснюватися двома способами:

Прямий (адміністративний) спосіб впливу на економічне життя був ключовим в економічних системах країн колишнього соціалістичного табору, де застосування директивно-адміністративних методів впливу було гіпертрофованим: кожне підприємство одержувало з центру завдання не тільки стосовно того, що і скільки виробляти, а й кому поставляти вироблене, за якою ціною, за рахунок яких ресурсів забезпечувати виробницт­во, скільки платити працівникам тощо. Опосередкований (еконо­мічний) вплив відігравав другорядну роль. Ситуація докорінно змінилася з переходом до ринкової еконо­міки. Більш прийнят­ними в цих умовах стали опосередковані (економічні) методи державного впливу на поведінку суб'єктів господарювання, а ме­тоди прямого впливу відходять на другий план.

Арсенал вироблених світовою практикою інструментів прямо­го впливу на грошовий оборот і грошовий ринок досить різнома­нітний. Основними з них є:

- заходи фіскально-бюджетної політики;

- заходи, що регулюють безготівкові платежі (платіжні сис­теми);

- заходи, що регулюють готівкові платежі;

- заходи грошово-кредитної політики;

- заходи валютної політики.

Заходи фіскально-бюджетної політики Ця політика полягає у вилученні в економічних суб’єктів (фірм та домогосподарств) частини їх грошових доходів до централізо­ваних фондів та фінансування з цих фондів витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Заходами цієї політики є оподаткування, обов 'язкові платежі до позабюдже­тних фондів, фінансування з державного бюджету та позабюджет­них фондів.

Завдяки цим заходам створюється можливість безпо­середньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропо­зицію.

1. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стиму­ли до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що при­гнічує сукупну пропозицію та економічну активність.

(фіскальні вилучення ↑ → можливості ↓ → інвестиції, розширення виробництва ↓ → сукупна пропозиція ↓ → економічна активність ↓ )

2. Якщо ж зро­стають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва.

(державне споживання ↑ → номінальний НД↑, сукупний платоспроможний MD↑ → кон’юнктура ↑ → виробництво ↑ )

Проте якщо держав­не споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виро­бники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропози­ції, що провокує зростання цін та інфляцію.

(державне споживання ↑ високими темпами і тривалий час → виро­бники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропози­ції → Р ↑ → інфляція ↑)

Заходи фіскально-бюджетної політики базуються на прямих. Без еквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких самих безеквівалентних вливаннях їм фінан­сових коштів. Тому стимулювальний вплив цих заходів на пове­дінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обереж­ного, виваженого їх застосування.

Заходи грошово-кредитної політики У грошово-кредитній політиці, механізм якої сформований переважно на засадах опосередкованого впливу, певною мірою використовуються і заходи прямої дії, хоч і слугують вони най­частіше як допоміжні, зумовлені якимись особливими обстави­нами. Зі зміною цих обставин скасовується і застосування адмініс­тративних заходів. До заходів прямої дії, що найчастіше застосо­вуються на практиці, належать:

- пряме регулювання центральним банком процентних ста­вок (депозитних та позичкових) комерційних банків;

- селективна політика адресного рефінансування комерцій­них банків;

- законодавчо-нормативні обмеження чи заборона окремих видів діяльності комерційних банків.

Пряме регулювання процентної ставки - може здійснюва­тися у вигляді фіксації центральним банком абсолютного рівня ставок за депозитами і позичками комерційних банків, рівня ма­ржі або ж верхнього чи нижнього рівня відхилення процентних ставок комерційних банків від облікової ставки центрального ба­нку. Застосовується, як правило, в кризових ситуаціях, коли по­трібно одночасно вирішувати такі суперечливі завдання, як зни­ження темпів інфляції, посилення стимулювання економічного зростання та зміцнення стабільності банків.

Селективна політика адресного рефінансування зводиться до адміністративного розподілу центральним банком кредитних ресурсів для цільового рефінансування комерційних банків.

Обмеження окремих видів діяльності комерційних банків застосовуються центральними банками в певні періоди з метою убезпечення їх від негативного впливу надмірних ризиків або для запобігання негативним наслідкам для монетарної сфери. Такі обмеження стосуються передусім кредитних та інвестицій­них операцій, оскільки саме вони пов'язані з найбільшими ри­зиками для банків.

Характер обмежень певною мірою мають і встановлені центральними банками нормативи обов'язкового резервування частини паси­вів банків, а також формування централізованого фонду гаран­тування вкладів фізичних осіб. В обох випадках обмежуються права банків на здійснення кредитних та інвестиційних вкла­день. Але разом з тим вони істотно підвищують довіру до бан­ків і активізують приплив вкладів, що розширює їх ресурсний потенціал.

пожвавити ринкову кон'юнктуру з метою посилення стиму­лювання виробництва можна:

- у межах грошово-кредитної політики - зниженням проце­нтної ставки і збільшенням пропозиції грошей;

- у межах фіскально-бюджетної політики - зниженням рівня оподаткування і збільшенням бюджетних витрат

Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль дер­жави в регулюванні економіки, віддають перевагу заходам фіска­льно-бюджетної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами монетарної політики: заходи фіскально-бюджетної політики чинять відчутніший вплив на активність економічних суб'єктів; реакція ринкової кон'юнктури на заходи фіскально-бю­джетної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики; вплив фіскально-бюджетних заходів на ринкову кон'юнк­туру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Ці переваги кейнсіанці пояснюють тим, що державні рішення про здійснення фіскально-бюджетних заходів можна прийняти оперативніше, їх дію спрямувати більш адресно, реалізувати швидше, ніж заходи монетарної політики. Монетаристи на чолі з М. Фрідманом, абсолютизуючи здат­ність ринкової економіки до саморегулювання, Оскільки зміна податків чи бюджетних ви­трат зачіпає інтереси широкого кола економічних суб'єктів і ви­кликає значний соціальний резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які надовго затягують прийняття необхідних рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскаль­но-бюджетних заходів беруть участь багато владних структур, ко­жна з яких має свої специфічні інтереси і завдання, які теж прово­кують затягування прийняття необхідних рішень.