36. Економічне зростання, його типи і чинники. Теорії економічного зростання

Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи:

• інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу;

• інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах

Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки засновані на статичному або короткостроковому підході. Допускається, що при фіксованому обсязі ресурсів економіка здатна забезпечити визначений рівень валового національного продукту (ВНП) в умовах повної зайнятості.

36. Циклічні коливання економіки. Фази циклу

Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

Спад(рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.

Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

36. Структурні кризи. «довгі хвилі» економічного розвитку

Розробка теорії "довгих хвиль" була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистично. Найбільший внесок у розробку цієї теорії зробили Микола Кондратьєв та Йозеф Шумпетер.

В основу теорії довгих хвиль покладено ідею про економічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мають хвилеподібний характер. М. Кондратьєв вважав, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості і пов'язував їх з існуванням трьох видів економічної рівноваги.

Рівновазі першого порядку, за Кондратьєвим, відповідає "коротка хвиля" тривалістю 2—3 роки, рівновазі другого порядку — "середня хвиля" тривалістю 8—11 років, а рівновазі третього порядку — "довга хвиля" тривалістю в середньому 57 років.

М. Кондратьєв узагальнив показники ринкової кон'юнктури (середнього рівня цін, процентної ставки, заробітної плати, виробництва чавуну, свинцю тощо), здійснивши багатофакторний аналіз економічного зростання. Він виділив три великі цикли з "хвилями піднесення", що характеризувалися поліпшенням ринкової кон'юнктури, та з "хвилями зниження", для яких притаманне погіршення ринкової кон'юнктури.

Оскільки, на думку М. Кондратьєва, неможливо точно визначити роки перелому в розвитку великих циклів, він означив такі їхні межі:

І цикл:

Хвиля підвищення (з кінця 80-х — початку 90-х років XVIII ст. до 1810—1817 рр.)

Хвиля зниження (1810 —1817 рр. до 1844— 1855 рр.).

II цикл:

Хвиля підвищення (з 1844—1855 рр. до 1870— І875 рр.)

Хвиля зниження (з 1870—1875 рр. до 1890— 1896 рр.)

III цикл:

Хвиля підвищення (з 1891 —1896 рр. до 1914— 1920 рр.)

Імовірна хвиля зниження третього циклу з періоду 1914—1920 рр.

На думку вченого, для "великих циклів" характерні такі закономірності:

на початку "хвилі підвищення" відбуваються значні якісні зміни в економічному житті суспільства, здійснюються технічні відкриття та винаходи, які активізують науково-технічний прогрес, зумовлюють впровадження нових технологій, спричиняють бурхливий розвиток грошового обігу;

велика кількість соціальних катаклізмів (війни, революції, масові страйки) припадає "на хвилі зниження"; їм властиві структурні кризи і депресія в сільському господарстві;

"хвилі підвищення" сприяють скороченню тривалості криз та зменшенню їх глибини, стимулюють пожвавлення, економічне зростання, а "хвилі зниження", навпаки, збільшують тривалість і глибину криз та депресій, зменшують перспективи економічного зростання.

У теорії М. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання. Матеріальною основою довгих хвиль є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтенсивність науково-технічних відкриттів є функцією запитів економічної діяльності. Сам розвиток науки, як наголошував дослідник, є закономірним процесом економічної динаміки.