7. Органи чуття як складова частина аналізатора.

Сучасни етап розвитку фізіології органів чуття пов’язани з іменами та-

ких учених, як І.М. Сєченов (1829–1905) та І.П. Павлов (1849–1936). І.П. Пав-

лов розвинув працю І.М. Сєченова про рефлекси головного мозку, створив

учення про аналізатори як про сукупність нервово-рецепторних структур, що

забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їх енергії у

процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему.

За думкою І.П. Павлова, будь-яки аналізатор складається з трьох частин: пе-

риферичної (або рецепторної), провідникової і центральної, де завершуються

аналітично-синтетичніпроцесиза оцінкоюбіологічноїзначимостіподразника.

У дани час наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже бли-

зьких за значенням: “органи чуття”, “аналізатори”, “аферентні системи”, “сен-

сорнісистеми”, щочасторозглядаютьсяякрівнозначні.

У сучасні фізіології, враховуючи анатомічнуєдність і спільність функці ,

розрізняють вісім аналізаторів (хоч, звичайно, людина вважає, щоїх у неї лише

5, Припускаючи, що шосте чуття близьке до інтуїції): зорови , слухови , сма-

кови , нюхови , шкірни (або тактильни ), вестибулярни , рухови і вісцера-

льни (або аналізатор внутрішніх органів). Проте в системі взаємодії людини з

об’єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при вияв-

ленні небезпеки все ж таки виступають зорови , слухови та шкірни аналіза-

тори. Інші виконують допоміжну абодоповнюючу дію. Але необхідно врахову-

вати також іту обста-вину, що в сучаснихумовах єціли ряд небезпечних чин-

ників, що створюють надзвичайно важливу біологічну дію на людськи орга-

нізм, але для їх сприйняття немає відповідних природних аналізаторів. Це, на- самперед, стосується до іонізуючих випромінювань і електромагнітних полів

надвисоких діапазонів час-тот (так названі НВЧ-випромінювання). Людина не

спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередко-

вані (в основному дуже небезпечні для здоров’я) наслідки. Для усунення цієї

прогалини розроблені різноманітні технічні засоби, що дозволяють відчувати

іонізуюче випромінювання, “чути” радіохвилі та ультразвук, “бачити” інфраче-

рвоні випромінюванняіт. д.

Будова аналізаторів. У цілому аналізатори являють собою сукупність вза-

ємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, що здійс-

нюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у на-

вколишньому середовищі, так і всередині самого організму. Усі аналізатори в

принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на свої пе-

риферії апарати, що сприймають – рецептори, у яких і відбуває-ться перетво-

рення енергії подразника у процес збудження. Від рецепторів по сенсорних

(чуттєвих) нейронах і синапсах (контактах між нервовими клітинами) надхо-

дять у центральну нервову систему. Розрізняють такі основні види рецепторів:

механорецеп-тори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецеп-

тори слухової, вестибулярної, рухової, тактильної, частково віс-церальної чут-

ливості; хеморецептори – нюх, смаки судин і внутрішніх органів; терморецеп-

тори, що мають шкіряни аналізатор; фоторецептори – зорови аналізатор та

інші види. Кожен рецептор виділяє із множини подразників зовнішнього і вну-

трішнього се-редовища сві адекватни подразник. Цим і пояснюється дуже

високачутливістьрецепторів.