Екзаменаційний білет № 22 екзаменаційний білет № 23

1. Церковне та релігійне життя у Галицько-Волинській державі.

У Галицько-Волинській українській державі розуміли й цінували значення віри й церкви в державному житті. Але після невдалої спроби Апостольської Столиці укласти церковну унію з князем Данилом стали зростати католицькі впливи при останньому князі з династії Романовичів — Юрії II Тройденовичі (1323— 1340). Юрій II був охрещений у католицтві, а коли обрали його Галицьким князем, перейшов на православ'я.

Основним принципом закордонної політики Юрія ІІ стали давні союзи з хрестоносцями та їхніми прихильниками — мазовецькими князями. Галицько-Волинська держава стояла в гострій опозиції до московського християнства. Проти того московського християнства вели завзяту боротьбу за своє існування як Галицька, так і Литовська митрополії. Київське християнство, поширюване серед вищих верств у литовській державі, вважалося ближчим для литовців, ніж східне московське й західне латинське.

Уже за князювання Юрія II в містах Галицько-Волинської держави закладалися латинські церкви, організовувалися римо-католицькі парафії, зміцнювався католицький елемент. Наставала криза української державності і зросла загроза православній церкві в Галицько-Волинській державі.

Вступаючи на землю Галицької Русі, Польща як держава латинського християнства вступала на територію східного християнства. До Польщі прилучалася частина земель Київської Русі, країни, яка відрізнялася від Польщі як етнічно, так і культурно. Зберегти владу над країною східного християнства можна було тільки через насильницьке насадження замість східного християнства латинського католицтва. Це започаткувало національно-релігійну боротьбу, що тривала шістсот років.

Під опікою польської латино-католицької держави на Галицьку Русь рушили домініканці й францисканці, закладаючи всюди густу мережу своїх монастирів. Паралельно зі східними православними єпископами повсюдно ставилися латинські єпископи для ще не існуючих католицьких парафій. Замість Галицької митрополії постала в Галичі Латинська митрополія, згодом перенесена до Львова.

Українська православна церква вже при Казимирі Великому почала відчувати, що її становище в Галицькій землі, окупованій Польщею, поступово змінюється від спокійного церковного життя до несприятливого. Польська державна політика в ті часи грунтувалася на принципах широкого самоуправління, свободи віросповідання. Населення Львова поставило вимогу, щоб "у старожитній вірі ніхто їм нічого не чинив". І король Казимир, намагаючися тісніше й повніше прив'язати нові землі до польської корони, змушений був ураховувати ці вимоги щодо церковної автономії.

Уже за наступника Казимира на польському троні Людовика Угорського становище православної церкви значно погіршується. На українських землях у Галичині католицька церква набуває чіткої інституціональної структури.. Активізується місійна діяльність католицьких орденів з метою покатоличення українців.

Православна церква в Галичині зі становища державної під час Галицько-Волинської держави поступово переходить до стану церкви другорядної, упослідженої, яку поки що терплять під польською окупацією Й сильним наступом католицизму.