Екзаменаційний білет № 20

1. Культурна спадщина Київської Русі.

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культурі збагатилася на нові елементи. Найважливішим з них стала писемність, яка поширилась у східно слов’янському світі значно раніше від офіційного введення християнства. Певне уявлення про слов’янське письмо язичницького часу дають відкриття ряду глеків і мисок черняхівської культури ( II – V ст.). Нині відомо близько десятка посудин з досить цікавими графічними орнаментами.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославина в Києві вже існувала державна школа, в якій навчались діти «нарочитої чаді» - найближчого оточення князя. Таких дітей брали  в школи не для того, щоб із них зробили паламарів і священиків, а щоб виростити державних діячів, здатних підтримувати стосунки з іншими країнами. Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді. У ній, за свідченням «Повісті временних літ», навчалося 300 дітей із заможних сімей.

Для продовження й поглиблення освіти слугували бібліотеки. Вони створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами комори своїх палат; князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю і подарував її Печерському монастирю. На Русі було багато бібліотек, але перша й най значиміша містилась у Софії Київській. У ній налічувалось до 900 примірників книг, що за мірками Середньовіччя було досить вражаючим. 

До оригінальних пам’яток давньоукраїнської літератури належать літописи. Це явище видатне не лише в культурному поступі Київської Русі, а й усієї середньовічної Європи. Найвідомішим літописом є «Повість временних літ», укладена близько 1110 р. ченцем Києво-Печерської лаври преподобним Нестором. 

Яскравою сторінкою культурного розвитку Київської Русі виступає архітектурне будівництво. При спорудженні житла й оборонних будівель слов’яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спирались на традиції, що сягали сивої давнини. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм слугували дерево й глина. До прийняття християнства кам’яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводились. Виняток становили хіба що кам’яні язичницькі святилища Прикарпаття, які зводилися аж до кінця XII ст.

Монументальне мистецтво в Давньоукраїнській державі з’являється з проникненням християнства. У IX – X ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.

Давньоруські майстри відносно рано володіли технікою виготовлення скла, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього спорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою. Склороби, крім смальти, виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю.