Питання для самоконтролю
1.Кредитний портфель: економічна сутність, порядок створення.
2. Аналіз кредитного портфеля: дослідження структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності користувачів тощо.
3.Загальний портфельний ризик кредитного портфелю. Принципи ризик-менеджменту.
4.Методи управління ризиком кредитного портфелю банка. Диверсифікація.
5.Географічна диверсифікація: економічна сутність, вплив на загальний портфельний ризик.
6.Галузева диверсифікація: економічна сутність, вплив на загальний портфельний ризик.
7.Концентрація як поняття економічно протилежне за економічним змістом диверсифікації.
8.Роль і місце кредитів малим підприємствам та «великому» бізнесові.
9.Структура кредитного портфелю: економічна сутність, співвідношення різного типу кредитних операцій.
10.Підпортфелі: можливість створення і економічна сутність.
Тема 10. Створення резерву для покриття можливих втрат від кредитних операцій План
1. Економічний зміст резерву під знецінення активів (зокрема,
кредитів).
2. Методика створення і використання резервів.
3. Резерви як показник ефективності кредитного ризик -
менеджменту
Економічний зміст резерву під знецінення активів
(зокрема, кредитів)
Формування резерву під кредитні ризики розглядається як один з найважливіших способів підвищення надійності банків. Діяльність зі створення резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями банків в Україні було розпочато в 1995 р. Існуюча до цього практика списання безнадійної кредитної заборгованості без визначення конкретних джерел покриття призводила до виникнення значних розбіжностей між реальним капіталом банків та величиною капіталу, відображеного у фінансовій звітності. За таких умов саме існування банківської системи перебуває під загрозою, а іноземні інвестори не можуть довіряти фінансовій звітності банків і тому зменшують свій ризик, обмежуючи кредитування та висуваючи вимоги щодо готівкового забезпечення акредитивів.
Порядок класифікації кредитів та формування резерву (на той час страхового фонду) вперше у вітчизняній практиці було визначено у Положенні НБУ «Про порядок формування і розмір страхового фонду комерційних банків» (Постанова Правління НБУ від 30.06.95 № 167). Цим документом передбачалося, що резерв створюватиметься за рахунок витрат банку, що за остаточним результатом відповідає формуванню резерву за рахунок прибутку до оподаткування, як це і прийнято в міжнародній практиці. Але така ініціатива НБУ на той час не мала законодавчої підтримки. Тому протягом 1996—1997-х років комерційні банки мали формувати резерв за рахунок чистого прибутку (після виплати податків). Це відчутно загальмувало процес створення резерву, адекватного реальній величині кредитного ризику. Через значні втрати за кредитними операціями в попередні роки та за браком стимулів до створення резервів у повному обсязі українські банки так і не спромоглися остаточно розв’язати цю проблему.
Протягом останніх років методика оцінювання кредитного ризику та система класифікації кредитів постійно вдосконалюється. Критерії, за якими кредити слід відносити до певної групи, формулюються все чіткіше, поряд з якісними характеристиками вводяться кількісні, такі як строк погашення, кількість пролонгацій, вартість застави. Періодично переглядаються нормативи відрахувань за кожною групою кредитів (табл. 10.1), а також методика аналізу фінансового стану отримувача.
Порівняння підходів до формування резерву під кредитні ризики в Україні і США дозволяє виявити багато спільного, і хоча економічний стан банків в країнах істотно відрізняється, нормативи відрахувань загалом ідентичні (за останніми трьома групами).
Таблиця 10.1
Коефіцієнти резервування за кредитними операціями банків в Україні та США
Україна |
США |
||||
Стандартні |
2 |
2 |
1 |
Стандартні |
— |
Під контролем |
5 |
5 |
5 |
Спеціально згадані |
— |
Субстандартні |
20 |
20 |
20 |
Субстандартні |
20 |
Сумнівні |
80 |
50 |
50 |
Сумнівні |
50 |
Безнадійні |
100 |
100 |
100 |
Безнадійні |
100 |
Вирішуючи проблему створення адекватних резервів під кредитні ризики, кожна країна формує власні підходи, критерії оцінювання кредитного ризику, а також джерела формування резервів, орієнтуючись як на конкретні економічні умови, так і на запропоновані в міжнародній практиці методичні засади формування резерву.
Нині методика оцінки якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» (Постанова Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 р. з наступними змінами та доповненнями [40]).
Оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті. До заборгованості за кредитними операціями, які становлять кредитний портфель банку, належать:
строкові депозити, розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними,
кредити, надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними,
рахунки суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом та факторинговими операціями, а також прострочена заборгованість за ними,
кошти, надані суб’єктам господарської діяльності за операціями репо,
кредити, надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними,
кредити, надані суб’єктам господарської діяльності, та сумнівна заборгованість за ними,
кредити, надані державним і місцевим органам управління, та сумнівна заборгованість за ними,
кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, надані фізичним особам, та сумнівна заборгованість за ними,
позабалансові операції кредитного характеру: гарантії, акцепти та авалі, надані банкам; сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам; гарантії та авалі, надані клієнтам; сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам; зобов’язання з кредитування, надані банкам та клієнтам.
За бюджетними кредитами, за кредитами між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, об’єктом яких є нерухоме майно, резерв не формується.
Резерв під кредитні ризики поділяється на дві частини: під стандартну і нестандартну заборгованість (рис.10.1).
Розрахунок за обома частинами резерву банки зобов’язані здійснювати протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію або укладено угоду про її здійснення (наприклад, угода про надання гарантії). Резерв формується з огляду на обсяги фактичної кредитної заборгованості за групами ризику (станом на перше число місяця, наступного за звітним) щомісяця в повному обсязі і незалежно від розміру доходів за цими операціями.
Першим етапом формування резерву є класифікація всіх операцій, що входять до кредитного портфеля банку. Об’єкти резервування такі:
1) кредитні операції;
2) враховані векселі;
3) факторинг, надані зобов’язання (аваль), гарантії і поручительства;
4) кошти на кореспондентських рахунках та депозити до запитання в інших банках;
5) прострочені доходи за кредитними операціями.
Рис. 10.1. Об’єкти резервування та нормативи відрахувань до резерву під кредитні ризики
Методика створення та використання резервів
Класифікація операцій та розрахунок суми резерву за кожною з перелічених груп здійснюється за спеціально розробленими критеріями та методиками, в яких враховано особливості тих чи інших банківських операцій.
1. Рівень ризикованості кредитних операцій банку визначається за такими трьома параметрами:
оцінка фінансового стану користувача (контрагента банку),
стан обслуговування користувачем кредитної заборгованості за основним боргом та процентами (комісії чи інші платежі), а також спроможність користувача надалі обслуговувати цей борг,
рівень та якість забезпечення кредитної операції.
Фінансовий стан користувача визначається за результатами порівняння фактичних значень показників діяльності конкретного клієнта з їх теоретичними чи середньогалузевими значеннями та подальшого коригування з огляду на суб’єктивні чинники. Оскільки таких показників може бути багато, то за допомогою агрегування переходять від багатовимірного простору до одновимірного (вектора), визначаючи належність кожного користувача до одного з п’яти класів: А, Б, В, Г, Д.
Для користувачів — юридичних осіб (в тому числі банків) критерії класифікації співпадають з викладеними в розділі 5
Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційного проекту, ефективність якого забезпечує погашення кредиту і процентів відповідно до умов кредитної угоди, а також виконується бізнес-план реалізації цього проекту, то клас отримувача може бути підвищено на один рівень.
Класифікація користувачів – фізичних осіб за результатами аналізу їхньої кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. Для користувачів — фізичних осіб критерії класифікації співпадають з викладеними в розділі 5.
Якщо банк не має достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану користувача — юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки кредитоспроможності користувача — фізичної особи, а також належним чином оформленої документації про кредитну операцію, то такі користувачі мають класифікуватися не вище класу «Г».
Оцінку фінансового стану отримувача (контрагента) банк здійснює під час укладання договору про надання кредиту, а надалі з урахуванням поточного стану обслуговування кредитної заборгованості: для банків — не рідше ніж один раз на місяць; для інших юридичних осіб — не рідше ніж один раз на три місяці; для фізичних осіб періодичність оцінювання їх фінансового стану визначається банками самостійно, але не рідше ніж один раз у рік. Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то банку слід оцінювати фінансовий стан користувача — фізичної особи постійно (щомісяця або щокварталу) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу (крім випадків, пов’язаних з поважними причинами).
Стан обслуговування користувачем кредитної заборгованості оцінюється за такими критеріями, як строк простроченої заборгованості та строк затримки платежів. Оцінку стану обслуговування боргу банки зобов’язані здійснювати щомісяця. За цією ознакою виокремлюють три групи: добре, слабке і незадовільне обслуговування боргу.
Обслуговування боргу користувачем — юридичною особою (у тому числі за операціями репо) вважається:
добрим, якщо заборгованість за кредитом і проценти за ним сплачуються в установлені строки або із затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано (без пониження класу користувача строк пролонгації не враховується, а з пониженням класу користувача — на строк до 90 днів), але проценти сплачуються вчасно або із максимальною затримкою до семи календарних днів;
слабким, якщо термін простроченої заборгованості за кредитом становить від восьми до 90 днів, при цьому проценти сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу користувача на строк від 91 до 180 днів, але проценти сплачуються вчасно чи із максимальною затримкою до 30 днів;
незадовільним, якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу користувача на строк понад 180 днів.
Обслуговування боргу користувачем – фізичною особою вважається:
добрим, якщо заборгованість за кредитом і проценти за ним сплачуються в установлені строки або із максимальною затримкою до семи календарних днів (у разі документально підтверджених фактів хвороби, відрядження і т. ін. максимальний строк затримки платежів може становити до 30 днів);
слабким, якщо термін простроченої заборгованості за кредитом становить від восьми до 90 днів та проценти сплачуються із затримкою від 8 до 30 днів (або з максимальною затримкою від 31 до 120 днів у разі документально підтверджених фактів хвороби, відрядження тощо); або кредит пролонговано на строк від 91 до 180 днів, але проценти сплачуються вчасно чи із максимальною затримкою до семи календарних днів (або з максимальною затримкою до 30 днів у разі документально підтверджених фактів хвороби, відрядження тощо);
незадовільним, якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів (або з максимальною затримкою до 120 днів у разі документально підтверджених фактів хвороби, відрядження тощо); або кредит пролонговано на строк понад 180 днів.
Якщо одна з вимог для кожної групи обслуговування боргу користувачами (юридичними та фізичними особами) не виконується, то така кредитна операція зараховується до групи на один рівень нижче. Обслуговування боргу не може вважатися добрим, якщо заборгованість за кредитною операцією включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто якщо відбувається погашення старої заборгованості за рахунок видачі нового кредиту.
Вказана послідовність аналізу схематично викладена на рис.10.2.
Рис. 10.2. Структурна схема оцінювання кредитного ризику
Після проведеного в такий спосіб аналізу кожна кредитна операція має дві характеристики:
1) оцінку фінансового стану (клас А, Б, В, Г, Д);
2) оцінку стану обслуговування боргу (групи: добре, слабке, незадовільне).
За цими двома ознаками визначається категорія кредитної операції. Таких категорій відокремлено п’ять: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Категорія кредитної операції визначається на перетині двох параметрів — класу та групи — за відповідною шкалою (рис. 10.2).
Рівень та якість забезпечення кредитної операції є третім параметром оцінювання кредитного ризику, для чого вводяться такі два показники:
валовий кредитний ризик,
чистий кредитний ризик.
Для обчислення чистого кредитного ризику сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією зменшується на вартість прийнятого забезпечення. У свою чергу, відокремлюють два види забезпечення — гарантії та предмети застави. До безумовних гарантій, що враховуються для розрахунку резерву під кредитні ризики, належать гарантії, надані Кабінетом Міністрів України, банками з офіційним кредитним рейтингом, не нижчим за «Інвестиційний клас», урядами країн категорії «А», міжнародними багатосторонніми банками, такими як Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також забезпечені гарантії банків України.
Предметами застави можуть бути майно або майнові права отримувача чи майнових поручителів (третіх осіб). Зокрема, предметом застави служать: майнові права на грошові депозити, розміщені в банку з офіційним кредитним рейтингом, не нижчим за «Інвестиційний клас»; майнові права на грошові депозити, розміщені в банку-кредиторі за умови можливості доступу і контролю за цими коштами у разі порушення користувачем умов кредитної угоди; дорогоцінні метали, які належать отримувачу і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі; державні цінні папери; недержавні цінні папери (акції, облігації підприємств, ощадні та інвестиційні сертифікати); зареєстроване рухоме і нерухоме майно та інші майнові права. Разом з тим не враховується застава, предметом якої є акції, випущені банком-кредитором. У розрахунках береться до уваги ринкова вартість предмета застави (а не собівартість, балансова вартість чи інша основа виміру).
Залежно від категорії кредиту та якості забезпечення (гарантії чи предмета застави) для розрахунку чистого кредитного ризику може братися як повна вартість забезпечення, так і частина вартості, визначена у відсотковому відношенні. За результатами класифікації валового кредитного ризику та врахування вартості прийнятого забезпечення визначають чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважують його на встановлений коефіцієнт резервування залежно від категорії кредиту (дані 2010 року):
стандартні — 2 %,
під контролем — 5 %,
субстандартні — 20 %,
сумнівні — 50 %,
безнадійні — 100 %.
Під час формування резервів за кредитними операціями, здійсненими на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв’язку з кредитуванням фірм інших країн і залежить від нестабільності політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів. У такому разі чистий кредитний ризик зважується на більший з таких двох коефіцієнтів резервування:
коефіцієнт резервування за ступенем ризику залежно від категорії кредитної операції:
стандартні — 1 %,
під контролем — 5 %,
субстандартні — 20 %,
сумнівні — 50 %,
безнадійні — 100 %;
Коефіцієнт резервування за ступенем ризику країни отримувача:
-1 група — 0 %,
2 група — 2 %,
3 група — 10 %,
4 група — 20 %,
5 група — 30 %,
6 група — 40 %,
7 група — 50 %,
8 група — 100 % .
Якщо гарантом повернення боргу за такою кредитною операцією є резидент країни з ризиком вищої групи, ніж ризик країни отримувача, то для порівняння береться коефіцієнт ризику, встановлений для країни цього гаранта.
2.Під час класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансового стану користувача (платника за векселем), ураховується строк погашення заборгованості та визначаються три категорії:
стандартна заборгованість, якщо строк погашення векселя ще не настав;
сумнівна заборгованість, якщо строк прострочення за векселем не перевищує 30 днів;
безнадійна заборгованість, якщо вексель прострочено на строк понад 30 днів.
Сума відрахувань до резерву за врахованими векселями обчислюється з огляду на встановлені коефіцієнти резервування за кожною з названих категорій —2 %, 50 %, 100 % — та врахованої вартості векселя, незалежно від його виду (дисконтний чи процентний).
3. Класифікація операцій за факторингом, наданими зобов’язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками здійснюється з огляду на клас користувача та терміни прострочення з дня виконання зобов’язань. За наданими зобов’язаннями (гарантіями, поруками, авалями) категорія операції визначається відповідно до класу користувача (для класу «Б» і нижче), а стан обслуговування боргу вважається «добрим» до настання строку виконання. Отже, ці операції класифікуються як:
стандартні, якщо строк погашення, повернення чи виконання зобов’язання ще не настав;
сумнівні, коли строк заборгованості не перевищує 90 днів з дня виконання зобов’язань, передбачених договірними умовами;
безнадійні, якщо строк заборгованості становить понад 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами.
Для обчислення суми резерву використовуються загальні коефіцієнти резервування за названими групами (1 %, 50 %, 100 %).
4. Кошти, розміщені на кореспондентських рахунках та депозитах до запитання в інших банках є об’єктом резервування, якщо:
розміщені в банках-нерезидентах,
банк-кореспондент зареєстрований в офшорній зоні,
банки-кореспонденти (резиденти і нерезиденти) визнані банкрутами, або вони перебувають в стані ліквідації за рішенням уповноважених органів.
У першому випадку резерви формуються з урахуванням ризику країни, а у двох інших — на всю суму розміщених коштів. Процедура розрахунку резерву під кредитні ризики, що супроводжують названі банківські операції, починається зі встановлення групи ризику банку, в якому розміщено кошти. Таких груп відокремлено вісім і за кожною з них встановлено коефіцієнт резервування. Належність банку-кореспондента до тієї чи іншої групи визначається за рейтингом його країни, що подається в бюлетенях провідних світових рейтингових компаній. При цьому резерв за першою і другою групами (коефіцієнт резервування 0 і 2 % відповідно) належить до стандартної заборгованості, а за 3—8 групами — до нестандартної. Банки, зареєстровані в офшорній зоні, та банки (резиденти і нерезиденти), котрі визнано банкрутами або ліквідовуються, слід відносити до восьмої, найбільш ризикованої, групи, за якою коефіцієнт резервування становить 100 %. Таким чином, якщо кошти розміщено в банках, які належать до восьмої групи, то резервуванню підлягає вся сума. За іншими групами відрахування в резерв визначаються множенням суми коштів, розміщених на рахунку в іншому банку, на відповідний коефіцієнт резервування.
5. Резерв під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціями банків створюється на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо отримання доходів. Нараховані доходи за активними операціями банків уважаються сумнівними до отримання, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або проценти за ним прострочені на строк понад 60 днів. Такий резерв відноситься до нестандартної частини резерву під кредитні ризики і банки зобов’язані формувати його незалежно від їхнього фінансового стану (прибуткової чи збиткової діяльності).
Резерви як показник ефективності кредитного
ризик-менеджменту
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку обчислюється як сума складових, розрахованих за кожним із об’єктів резервування. Такий резерв відображає величину загального кредитного ризику банку, пов’язаного з проведенням тих активних операцій, що є об’єктами резервування.
Для отримання адекватної оцінки ризику власне кредитного портфеля розрахункову величину резерву необхідно скоригувати. Тому, оцінюючи ризик кредитного портфеля банку, слід ураховувати лише резерв під нестандартну заборгованість в частині, розрахованій за кредитними операціями. Диференціація резерву під кредитні ризики та відокремлення тієї його частини, яка відображає реальний ризик кредитного портфеля, дозволить банку точніше оцінити ефективність кредитної діяльності.
Створення системи резервування за кредитами в банківській практиці є важливим механізмом стабілізації банківської системи в цілому, але для оцінки сукупного ризику банку абсолютних даних ще недостатньо. Якість кредитного портфеля оцінюють за допомогою відносних показників, таких як співвідношення величини резерву і загального обсягу виданих кредитів або робочих активів банку.
У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик банку, є індикатором якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити — найбільш ризикована частина активів банку, і саме кредитний портфель визначає загальний рівень ризикованості активів. Це дає підстави за розмірами резерву під кредити ризики судити про якість активів банку.
У міжнародній практиці для оцінювання якості активів банку застосовується коефіцієнт (k), обчислений як відношення середньозваженої суми класифікованих активів до капіталу банку і виражений у відсотках. Середньозважена сума класифікованих активів — це сукупний розмір можливих втрат за активними операціями і, насамперед, за кредитами, який вимірюється величиною резерву:
(10.1)
де КА — середньозважена сума класифікованих активів; К — капітал банку.
Наприклад, за методикою, прийнятою у США, чисельник цього показника дорівнює сумі 20 % субстандартних, 50 % сумнівних і 100 % безнадійних кредитів, тобто фактично є величиною резерву на відшкодування втрат за кредитними операціями банку.
Рівень можливих втрат за кредитними операціями порівнюється з капіталом банку, а не з іншими показниками, тому що ці втрати мають компенсуватися за рахунок власних коштів банку. Банки зі значним капіталом мають і вищий ступінь захисту своїх вкладників. Для коефіцієнта k запроваджено шкалу значень, за якою банку присвоюється певний рейтинг якості активів. Ця шкала не є уніфікованою чи стандартною, — конкретні межі зміни коефіцієнта визначаються для кожної країни з урахуванням існуючих економічних умов і стану банківської системи.
Науково обґрунтована система оцінки якості активів має базуватися на даних статистичних досліджень. Для всіх банків, які діють у даній країні, розраховується коефіцієнт k, і залежно від його значень банки поділяються на п’ять груп. Діапазон зміни коефіцієнта k для банків, що увійшли до групи найбільш надійних і стабільних, береться за основу для встановлення допустимих меж оцінки активів з рейтингом «добре». Аналогічні розрахунки проводяться за кожною групою банків, у результаті чого і формується шкала оцінки якості активів. Отже, якість кредитного портфеля банку оцінюється за співвідношенням можливих втрат за кредитними операціями, визначених за обсягом резерву під кредитні ризики, та власного капіталу банку.
Загальні принципи формування резерву і деякі додаткові відомості приведені в Методиці Національного банку України (додаток 2 до теми).