Питання 7

Відбулося чітке розмежування радіомовлення з іншими засобами масової комунікації. Це пов'язано з його специфікою як глобального звукового засобу спілкування. Радіомовлення не претендувало на аналітичні засади преси, на інтелектуальність літератури як великої "школи думки", не могло закарбувати світ у русі, безсиле було дати видиме, наочне відоб­раження дійсності, як це блискуче робило кіно. Натомість радіо незрівнян­но забезпечувало слову звучання. Радіохвилі могли в одну мить облетіти весь світ, найоперативніше донести повідомлення, будь-яку думку і почуття людини у найвіддаленішу точку планети. Радіо не могло показати артиста на сцені театру, концертного залу чи естради, котрий зараз, тут, перед очима публіки і для неї творить своє мистецтво. Але радіо могло передати живе життя героїв, що міститься у звуках їх голосів, воно могло принести до оселі велику літературу, музику всіх часів і народів, голоси найкращих співаків, майстерність талановитих музикантів.

1. У структурі сучасних ЗМІ радіо залишається найбільш оперативним.

2. З усіх ЗМІ радіо є найзручнішим ( «невибагливим», «комфортним») для сприйняття аудиторією. Слухання радіо, як правило, не вимагає відмови від повсякденних справ, його можна поєднати і з виробничою зайнятістю, і з побутовими реаліями (прибиранням квартири, господарськими справами і т.п.). Колосальну частину аудиторії радіо у всіх напрямках мовлення - від музичних програм, новинних випусків до передач літературно-драматичних композицій і «радіокниг» - становлять автомобілісти за кермом і їхні пасажири. 3. Радіомовлення надає безсумнівну психологічний вплив на людей. У системі ЗМІ радіо, орієнтований насамперед на слухове сприйняття, впливає більше за інших на уяву людини.  Радіо збуджує фантазію, стимулює почуття і тим самим дає роботу і мислення, і неусвідомленим емоціям. Інакше кажучи, воно допомагає людині вийти з тієї емоційної «стабільності», до якої приводять його нескінченно повторюються, постійно дублюють один одного службові, робочі та побутові обставини, умови середовища, що регламентують розвиток особистості. Радіомовлення відкриває величезні можливості впливу на аудиторію. Логіка матеріалу, внутрішні взаємозв'язки між фрагментами літературного тексту, система аргументації повинні будуватися за законами усної мови. На радіо важливо не тільки те, що сказано, але і те, як сказано. Варіації тональності, логічні і емоційні наголоси, паузи, посилення та зниження сили звучання, темп, ритм - все це є прийомами звернення до слухачів, факторами впливу на аудиторію.  Взаємовідносини радіо і преси, як правило, обумовлені розділенням завдань цих видів ЗМІ. В умовах розвиненої системи сучасних ЗМІ набули поширення такі формули: - справа радіо - інформувати; - справа телебачення - демонструвати; - справа газети - аналізувати і пояснювати.

Головними формоутворювальними і виразними засобами радіопубліцістики є слово, музика, шуми і монтаж. Всі вони підпорядковані рішенню завдання, яке ставить перед собою журналіст і яку він втілює у творчому процесі. Форма і тип зв'язку всіх компонентів у конкретному творі вони визначаються ідейно-творчим задумом, стилістичними особливостями, професійною підготовкою журналіста і режисера.  Радіомовлення продовжує розвиватися в умовах жорсткої конкурентної боротьби, комерціалізації та криміналізації ринку ЗМІ, в тому числі і електронних, зіткнення професійних, економічних і політичних інтересів.

Чимало вчених, діячів культури, розглядаючи питання про функціонування телебачення, його взаємостосунки з іншими засобами масової інформації, висловлювали побоювання, що "телебачення вб'є радіо" Н. Корвін, я к ий створив близько 150 радіоп'єс, був прекрасним радіорежисером і актором, писав у ті роки про загибель американської радіодрами: "Радіо було моєю першою любов'ю, і мені гірко зараз думати про нього, про старого друга, який прикований нині до ліжка важкою хво­робою" [9, с 68]. У Франції відомий поет, драматург і режисер Ж. Кокто, виражаючи поширену думку, висловився приблизно так: "Невже знайдеть­ся хтось, хто захоче читати шрифт для сліпих, якщо у нього є очі, щоби бачити?" Канадський професор М. Маклюен сказав, що з розвит­ком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво, будуть приречені. Були й інші думки щодо суперницької несумісності між пресою, радіо і телеба­ченням. Ми дотримуємося позиції, що різні засоби масової інформації доповнюють одне одного. Адже читачі газет є водночас і радіослухачами, і телеглядачами. Кожний засіб масової інформації володіє своїми можливостями, обме­женнями, вимогами, специфікою. Для радіомовлення надзвичайно акту­альною є проблема уваги, бо тут журналіст у складніших умовах, ніж його колеги з газети чи телебачення. Увагу слухача до радіопередачі важче привернути, підтримати, проконтролювати: вона постійно переноситься на інші заняття і предмети. Відомо, що слухання радіо часто-густо су­проводжується іншими видами діяльності. Відсутність певного рівня слу­хацької уваги зводить нанівець будь-які зусилля комунікатора. Знання різних характеристик уваги (її видів, обсягу, інтенсивності, спрямованості, усталеності, динамічності тощо) дуже потрібне.

Річ у тім, що радіо передбачає в основі всіх своїх передач інший зріз життєвого (духовного) матеріалу, іншу форму передачі змісту. Це спричи­няє суттєво інше сприймання, освоєння радіопередач. Природна вихідна позиція функціонування стосується всіх видів радіомовлення, всіх його повідомлень як іншого, своєрідного звукового способу людського спілку­вання, в основі якого лежать не зображальні, а акустичні сигнали. Роздумуючи над долею радіо у його суперництві з телебаченням, Л. Мерлен згодом констатував, що радіо не загинуло від меча телебачен­ня, як він сподівався. Він побачив три причини такого "приголомшливого повороту справи". "По-перше, радіо не відриває нас від інших занять, як це робить телебачення. По-друге, радіомовлення швидко відмовилося від передач видовищного плану: це справа телебачення, а на долю радіо зали­шається музика і новини. Відбулося переорієнтуван­ня програм на специфічні для слухового сприймання форми, активне ви­користання часових відрізків, що найзручніші для прийому передач.

Радіомовлення, як і інші засоби масової інформації, знаходиться на перехресті всіх суспільно-політичних, соціально-економічних, духовно-культурних процесів, що відбуваються в Україні і світі. Вони, безперечно, впливають на розвиток і функціонування всієї системи радіо, яке відображає реальну дійсність і творить, формує громадську думку. Радіомовленню України також належить одна з визначальних ролей у формуванні національного інформаційного простору. Доречно з'ясувати, що таке "інформаційний простір". В. Здоровега дав таке визначення:

"Національний інформаційний простір — це юридично визнана територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстрованої інформації через ка­нали засобів масової комунікації. Держава захищає, відповідно до чинно­го законодавства України і з урахуванням міжнародних правових норм,

цей простір від антиукраїнської, антиконституційної інтервенції з боку ворожих до України інформаційно-пропагандистських засобів"

Б. Потятиник запропонував своє визначення: "Національний (транснаціо­нальний) інформаційний простір — це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливу національних засобів масової ко­мунікації". Ознайомимося також із формулюванням М. Нагор-няк: "Інформаційний простір — це сукупність, система усіх (державних і недержавних) друкованих і аудіовізуальних засобів масової інформації,

їх законодавчо підкріплена, юридично та економічно врегульована діяльність, спрямована на утвердження у суспільстві засад цивілізованої високорозвиненої держави, на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема і країни, світу в цілому". Отже, творення українського інформаційного простору як у ме­жах своєї держави, так і за кордоном належить до глобальних проблем сучасності. Потрібно посилювати власні інформаційні джерела і послаб­лювати чи блокувати закордонну агресивну інформаційну експансію. Однак нинішній технічний і фінансовий стан радіомовлення не дозво­ляє сповна використовувати могутні можливості Національної радіоком­панії України щодо формування громадської думки населення, не дає можливості гідно протистояти в електронному просторі держави багатьом сусіднім зарубіжним радіостанціям, які почуваються в нашому інформаційному полі часто набагато впевненіше, ніж Українське радіо. Як чинник національної безпеки треба розглядати функціонування системи дротового мовлення. Для основної маси людей радіоточка — єдине вікно у широкий світ, єдине джерело інформації про події в районі, області, в Україні та за її межами, єдина можливість долучитися до надбань мистецтва, культури, літератури. Однак нині система дротового мовлення, за яку відповідає Укртелеком Мінзв'язку, діє неефективно, поступово втрачає ознаки загальнодержав­ної мережі. У десятках тисяч сіл України дротове радіомовлення вже не функціонує. Виправдовуючи цей стан, наполегливо нав'язують думку, що немає коштів на дріт, стовпи тощо, і взагалі не треба побиватися за "брехунцями", "колгоспниками" (так часто за радянських часів називали радіоточки), бо це — атрибут більшовицької тоталітарної системи.

Стаття 53. Інформаційний суверенітет 

Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси.

До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.

Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.