Питання 24

Радіомовлення як платформа мультимедійної журналістики

Мобільне, оперативне, всюдисуще радіомовлення — важливий компонент системи ЗМІ, — бурхливо розвиваючись на новій техніці, набуває у сучасних умовах нових якостей. Новим витком у розвитку є цифрове радіо, яке є своєрідною платформою для мультимедійної журналістики. Цифрове радіомовлення – це метод передачі радіосигналу, який базується на цифрових технологіях, і на відміну від аналогового методу, передбачає принципово нові можливості передачі звукових програм, створених на поєднанні мультимедійної інформації – текстової, візуальної, графічної, і власне – звукової. Тому йдеться не лише про забезпечення споживача інформацією, а про сервісне її сприйняття, тобто певні сервісні послуги, що супроводжують інформацію. Наприклад, коли музичні програми супроводжують повідомлення про виконавців та авторів, що вже стало традицією для цифрового радіомовлення, то появу на дисплеї цифрового приймача текстового контенту програми, фото та відеозображень виконавців тощо, цілком можна вважати сервісною (мультимедійною) подачею інформації.

Питання 25

Радіовистава за драматичними творами та оригінальна радіоп’єса. Жанрові особливості.

Сучасний дослідник, кандидат філологічних наук І. Хоменко дає таке визначення: оригінальна радіодрама — це драматичний твір, написаний спеціально і виключно для радіомовлення з урахуванням специфіки утворення звукового образу і технічних особливостей передачі інформації по акустичних каналах. Оригінальна радіодрама (радіоп'єса) не використовує відпрацьованих сюжетних схем і не спирається на літературні або сценічні першоджерела. їй притаманні особливі виразні засоби, які часто неможливо модифікувати у форму творів літературних, кінематографічних, телевізійних, театральних. Радіодрама — це оригінальний спосіб осмислення реальної дійсності. Як і аналітичні, художньо-публіцистичні радіожанри, радіодрама допомагає розв'язати складні конфлікти й суперечності нашого життя. Радіодрама робить це на синтетичному, образному рівні, "створюючи сублімовані моделі реальності".

Структурно радіоп'єса складається, зазвичай, з частин, що озвучуються акторами, службової інформації (ремарок), шумової та музичної партитур. Деякі з радіодрам потребують особливої знакової системи для фіксації на папері (публікація сценаріїв авангардних німецьких аудіофільмів, наприклад, була б неможливою без графічного зображення змін тональності звуку).

Оптимальним нині вважають визначений на підставі соціологічних досліджень термін звучання радіодрами 20—40 хв., хоча дуже багато в цьому питанні залежить від менталітету національної аудиторії.

Варто підкреслити, що сучасна радіодрама, зазвичай, абсолютно несценічна і позбавлена театральних умовностей, швидше генетично пов'язана з літературним жанром новели. Невеличкий обсяг і обмежена кількість дійових осіб виключають масштабне і розгалужене розгортання сюжету. Перебіг подій не вичерпується межами композиції, ніби маючи невідомі слухачеві початок і продовження, що є типово новелістичним прийомом.

Засадничою вимогою до радіодрами є жива, не театральна і не олітературена розмова перед мікрофоном, тобто природний діалог. Як не парадоксально, радіодраматургові необхідне візуальне, здорове мислення. З 30-х років XX ст. учених, зокрема професора М. Подкопаєва, цікавив феномен "внутрішнього екрана": слухач, я к ий сприймав художню реальність радіодрами, ніби уявляв собі її героїв та обставини дії. Це випливає з природи радіодіалогу, я к ий несе додаткове навантаження: з допомогою реплік героїв окреслюються "здорові координати" того, що слухач не бачить. Діалог у радіодрамі, як і весь радіотекст, повинен бути лаконічним настільки, наскільки це не заважає розумінню п'єси, передачі її емоційного забарвлення та колориту мови героїв. Важливо вміти відкинути зайве.

Радіодрама — жанр надзвичайно гнучний. У його межах утворюються нові різновиди. І. Хоменко виокремлює такі різновиди оригінальної радіодрами: акустичну (звукову) радіоп'єсу, радіоп'єсу чистого слова, драму ідей, документальну радіодраму.

Акустичною (звуковою) радіоп'єсою називається твір, побудований за законами драматургії як з вербальних, так і з невербальних елементів — шумів і музичних уривків, змонтованих у певній послідовності. Принципова відмінність акустичної п'єси від інших радіоп'єс полягає в тому, що її звукова палітра має не тільки ілюстративне, а й самодостатнє значення. Граничною формою акустичної драми є радіоп'єса шумів — композиція з документальних чи штучно створених звукових ефектів, організованих відповідно до авторського задуму. Слова в такому творі несуть не стільки семантичне, скільки фонетичне навантаження

Радіоп'єса чистого слова, або поетична радіоп'єса, виникла не просто як естетична альтернатива звуковій радіодрамі. Можна сказати, що вектор уваги драматургів, які відкрили для себе поетичний радіотеатр, змістився з першої сигнальної системи слухача на другу. Емоції автора почали репродуктуватися не на рівні безпосереднього відчуття, реакції на словесно-звукову композицію, а виникають унаслідок осмислення і розуміння, співпереживання й ототожнення з персонажем. Рух, темп, інтонація замінили і витіснили вишукані монтажні прийоми.

Драма ідей — це твір, одним із завдань якого є висловлювання і художнє обґрунтування певної полемічної думки, світоглядної концепції, морально-етичного постулату. Провідний художній метод, притаманний драмі ідей — це уявний експеримент. Конфлікт у радіоп'єсах "ідейного" напрямку є похідним від інтелектуального парадокса, що став предметом авторського дослідження. Раціональні творчі настанови, пору­шення балансу між розумом і пристрастями на користь першого увиразнюють риси, взагалі характерні для оригінальної радіодрами — схематизм і умовність обставин дії.

Документальна радіодрама (за американською термінологією — "докудрама") є однією з найцікавіших форм синтезу журналістики й радіомистецтва. В основі її завжди лежать реальні події. Актори виконують ролі справжніх людей, а не умовних персонажів. Композиція і драматургія документальної радіодрами підкоряються не вига­даній фабулі, а конкретним обставинам. Це часто спричиняє відступи від визнаних радіодраматургічних канонів (обмеженої тривалості звучання, кількості дійових осіб, радійних особливостей побудови тексту).

Драматична радіомініатюра. Тривалість звучання драматичних радіомініатюр 3,5—5 хв. Вони будуються на документальному історично точному матеріалі. Неодмінною складовою створення кожної драматичної мініатюри є тривалий дослідницький процес. Це — архівний пошук у випадку, якщо йдеться про минуле. Або — справжнє журналістське розслідування, якщо йдеться про сучасність.

Усі пошуки в радіомистецтві: адаптація театральних п'єс до мікрофона, зацікавленість звуковою творчістю, запозичення художніх принципів кіно і відкриття оригінальних прийомів режисури радіодрами – безпосередньо впливали на формування радіодраматургії як на різновид драматичної літератури. Завдяки цим своєрідним підготовчим етапам вона набула власної естетики. І постала як різновид драматичної літератури зі специфічним змістом, втілення якого можливе лише в радіодрамі.

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2187