Питання 20

Кореспонденцією називають листи, дописи до редакції. Як жанр кореспонденція зародилася у більшовицькій пресі; вона була основним жанром на сторінках газети. У посібнику "Теорія і практика радянської журналістики" опубліковано таке визначення: "Кореспонденція — один з важливих аналітичних жанрів, який, використовуючи достовірні, об'єднані спільністю теми факти, публіцистичними засобами відображає певну сторону сучасної дійсності, обмежену місцем і часом". Професор В. Здоровега вважає, що кореспонденція часто нагадувала мішок,у який засипалися факти. Розуміючи дискусійність такого підходу до кореспонденції, він зауважує, що в сучасній періодиці, за винятком деяких архаїчних за характером районних газет, такий примітивно-описовий жанр майже відсутній, хоч кореспонденти ЗМІ і сам процес кореспондування існуватимуть завжди. Бо "в журналістиці завжди існуватиме потреба оперативно описати чи проаналізувати певну сукупність фактів, йти від конкретного до загального. Зразки таких публікацій трапляються і у сучасній періодиці".

Радіокореспонденція виконує як інформаційну, так і аналітичну функції. Межа між ними визначається глибиною узагальнення і висновків, які є обов'язковим елементом цього радіожанру і випливають з детального опису суті та характеру події, її оцінки журналістом. Узагальнення і висновки в радіокореспонденції значно ширші і глибші, ніж в радіоповідомленні. Зрозуміло, що з допомогою радіоповідомлення слухачі пізнають переважно те, що лежить, так би мовити, на поверхні. Автор аналітичної радіокореспонденції переходить межу суто "чистого" інформування.Правда, проникнення у сутність події, явища містить елемент суб'єктивного,відхід від нібито зрозумілої конкретики. Професіоналізм радюжурналіста

полягає в тому, щоб через суб'єктивне пізнати об'єктивне і донести правду радіослухачеві. Цього можна досягнути, коли творчість радіо-журналіста базується на морально-духовних, національно-громадянських, патріотичних засадах, знанні специфіки того чи іншого радіожанру.

За формою викладу матеріалу, часом звучання (2—4 хв.) в ефірі радіокореспонденція близька до радіовиступу. Але радіокореспонденцію, зазвичай,оприлюднює радіожурналіст. Якраз журналістське читання (усна розповідь) надає матеріалові, в основі якого аналіз, оцінка фактів, особистісне забарвлення, підсилює емоційний вплив на аудиторію. Слухачі розуміють, що про суспільно значущу подію їм розповідає безпосередній очевидець чи учасник, і це збільшує їхню довіру до радіоматеріалу. "На відміну від репортажу, що показує шматок життя, кореспонденція його аналізує та узагальнює, — зазначає В. О. Карпенко. — Автор не тільки повідомляє факти, а йдає їм оцінку; не ТІЛЬКИ РОЗПОВІДАЄ, ЩО СТЯЛОСЯ ЧИ відбувається, а й намагається розібратися в причинах, висловлює власні думки, припущення, прогнози".

Вимоги до радіокореспонденції. Вище підкреслювалося, що радіо кореспонденція — це радіожурналіста про актуальні події, явища соціально-економічного розвитку. Ця жанрова особливість обумовлює такі основні вимоги до радіокореспонденції:

а) щоб радіокорепонденція не була мішком, у якому гамузом насипані різні факти, то із великої кількості відомих журналістові фактів потрібно відібрати, осмислити, узагальнити такі, які би у взаємозв'язку правдиво, всебічно розкривали "шматок життя". Радіожурналіст покликаний так зобразити "шматок життя" реальної дійсності, щоб у радіослухачів викликати зацікавленість, спонукати їх до вироблення активної громадянської позиції;

б) звідси випливає природність спілкування, розмовний стиль викладу матеріалу. Висловлюючи особисте ставлення до питань, порушених у радіокореспонденції, ділячись із слухачами власними враженнями від спостереження, вивчення документів, їх аналізу, радіожурналіст

повинен уміти це робити просто і природно, ніби він розмовляє з найближчою йому людиною;

в) важливою вимогою до радіокореспонденції є стислість, компактність викладу, що забезпечує інформаційну насиченість. У багатослів'ї губиться головна авторська думка, втрачається логічна послідовність, словесна виразність. Чим стисліше висловлювати думки, тим важче, бо треба не тільки витиснути всю "воду", а й добитися того, щоб розповідь була гранично зрозумілою і доступною.

Різновиди радіокореспонденції. Теоретичне осмислення радіожурналістської практики дає підставу стверджувати, що радіо кореспонденція існує у двох видах: інформаційна й аналітична. Вони відрізняються одна від одної, насамперед, способом освоєння матеріалу.

Інформаційна радіокореспонденція — це повідомлення про тематично згруповані факти без ґрунтовної їх оцінки. її основна мета — привернути увагу радіослухачів до суспільно важливих подій, явищ, наштовхнути їх на роздуми. Інформаційна радіокореспонденція є перехідною формою від первинного інформаційного до аналітичного жанру. Як уже зазначалося, інформаційна радіокореспонденція — це розширене радіоповідомлення, що ознайомлює слухачів з подією, яка має громадський інтерес, соціально-економічне, господарське значення, подає новий штрих сучасної дійсності. У такій радіокореспонденції переважає констатація події, явища, процесу, розповідь містить пояснення позитивних або негативних фактів. Характерною особливістю є інформаційна новизна, наведення свіжих прикладів, зіставлення фактів, використання лаконічних екскурсів у минуле. Усе це виконується на рівні докладного повідомлення, хоч і не виключається певна оцінка фактажу. Радіожурналіст привертає увагу слухачів новизною відомостей, виразністю фактів, актуальністю теми. Отже, основне в інформаційній радіокореспонденції — повідомлення про важливі, цікаві факти реальної дійсності, споріднені певними особливостями.

Головною особливістю аналітичної радіокореспонденції є аналіз фактів, подій, явищ. В аналітичних радіокореспонденціях порушують актуальні, важливі питання трансформації українського суспільства в усіх сферах життєдіяльності, розкривають їх внутрішній смисл. Радіожурналіст аргументовано, компетентно, пристрасно викладає матеріал, його розповідь

рухається від часткового до загального. Встановивши причинно-наслідкові зв'язки між фактами й явищами, осмисливши і проаналізувавши можливість впливу конкретного чинника на конкретну ситуацію, радіожурналіст нерідко висуває на розгляд громадськості насущну проблему, яка потребує розв'язання, тобто спрямовує радіослухачів до активної діяльності заради доброго завтрашнього для України. Отже, аналітична радіокореспонденція ґрунтується на осмисленій системі соціально значущих фактів реальної дійсності, відображенні різних поглядів на ті чи інші події, явища, що обумовлює шляхи розв'язання проблеми, наближення до істини.

Методика підготовки радіокореспонденції. Під час підготовки радіокореспонденції суттєву роль відіграє вибір теми. Радіожурналіст, безумовно,повинен розповідати про такі факти, події, явища, соціально-економічні процеси, які привертають увагу слухачів. Тема радіокореспонденції — це її стрижень, головний предмет оповіді, коло життєвих явищ і пов'язаних з ним проблем. Після вибору теми настає час її розробки (часто ці два етапи здійснюються паралельно). У реалізації теми особливе значення має її конкретизація, визначення найсуттєвішого. Кожну тему можна по-різному розробити. З'ясувати, як саме це здійснити — одне з перших важливих завдань автора. Потрібно визначити відповідний ракурс, сформулювати чітку авторську позицію, а це зумовлене дотриманням демократичних засад

розвитку суспільства, вимогами свободи слова, плюралізму думок, українськими

національними інтересами. Вибрана і розроблена тема (вибір об'єкта, аналіз, систематизація, осмислення фактів) втілюється у належну словесну форму. Спосіб викладу (використання мовностилістичних засобів) — не самодостатній фактор, а чітка відповідність життєвому матеріалу. Досі серед професіоналів-радіожурналістів триває дискусія про те, чи обов'язково в радіо кореспонденції використовувати "додатковий звук", тобто документальні записи учасників події або акустичні засоби, що характеризують атмосферу події. Цю суперечку

розв'язує кожний радіожурналіст по-різному, залежно від творчого задуму. Інколи потрібно підсилити позицію автора живим голосом авторитетної людини, її аргументацією, оцінкою. Але це треба робити вміло, щоб не руйнувати плину, ритму розповіді радіожурналіста. Якщо врахувати, що хронометраж радіокореспонденції невеликий, то можна і без документального

запису; достатньо переконливої оповіді радіожурналіста, який повинен обрати оптимальний композиційний варіант радіокореспонденції, щоб зацікавити слухача і втримати його увагу. Недосконалість композиції іноді є результатом невмілого використання зібраного матеріалу, недостатнього осмислення взаємозв'язків фактів та їхньої суті. Під час висвітлення важливих подій радіожурналісти часто готують два види матеріалів: інформаційне радіоповідомлення і радіокореспонденцію, яку можна використати не лише у новинних випусках, а й у різних оглядових передачах за день, тиждень, місяць. Адже радіокореспонденція повніше

і переконливіше висвітлює суспільно значущу подію.