Питання 18

Призначення і жанрові особливості радіоінтерв'ю. Інтерв'ю в перекладі з англійської (interview) означає "зустріч", "бесіда". Треба розрізняти інтерв'ю як метод одержання різноманітної інформації для написання журналістських творів [20; 48] та інтерв'ю як жанр. Специфіка інтерв'ю як жанру полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільнополітичне значення розкривається через повідомлення, оцінку компетентного співбесідника, який володіє важливою, цікавою інформацією. Надання її "з перших рук", через пряму мову створює відчуття більшої достовірності. Специфіка радіоінтерв'ю полягає в тому, що журналіст записує матеріал

на звуконосій або передає його одразу в ефір. Це — жива розмова, живий діалог. Якщо для газети журналіст заздалегідь пише текст, літературно опрацьовує матеріал, може стискати фрази співбесідника, виражати його думки чіткіше, може переписати, змінити форму своїх запитань,

то радіоінтерв'ю народжується під час розмови. Технічний запис у такому випадку перетворюється у творчий процес з кінцевим результатом. Якщо радіоінтерв'ю йде в ефір не зразу, то журналіст зможе його змонтувати: дещо скоротити довгі шматки, викинути другорядне, зробити динамічним, але змінити сам процес розмови, її характер він не може.

Радіоінтерв'ю, що передає живі голоси учасників розмови, на відміну від газетного інтерв'ю, документальніше та емоційніше. Радіожурналіст у ньому — посередник між носієм інформації та аудиторією, при цьому посередник — активний, творчий. Робота над радіоінтерв'ю вимагає від журналіста великої підготовки і професійної майстерності, особливо коли передача йде наживо в прямому ефірі. Адже сучасному радіослухачеві замало отримувати готові судження. Він хоче зрозуміти, відчути реальні обставини, сам думати над ними. Саме радіоінтерв'ю, в якому важлива і корисна для слухачів інформація викладається у формі запитань і відповідей,

створює ефект співучасті. У цьому якраз особлива принада радіоінтерв'ю, оскільки воно сприймається на слух легше, з більшим інтересом, ніж суцільний текст. Таким чином досягається інформаційна, пізнавальна, виховна мета. Отже, характерною жанровою ознакою радіоінтерв'ю є його діалогічність. Активна участь журналіста у розмові дає йому в руки диригентську паличку. Він конструктор розмови. Від нього залежить, чи з'явиться у співбесідника бажання відповідати, чи вийде цікава розмова перед мікрофоном. Радіожурналіст в інтерв'ю виступає у кількох ролях: він автор запитань, виконавець, організатор і значною мірою режисер передачі. Тривалість радіоінтерв'ю залежить від багатьох обставин, але переважно воно триває від 2 до 10 хв. Радіоінтерв'ю може бути самостійною передачею,

складовою частиною радіогазети, радіожурналу, інформаційного випуску, елементом інших жанрів (радіорепортажу, радіонарису, радіокомпозиції, радіофільму). Структура інтерв'ю містить два основних елементи: запитання, які задає журналіст конкретній особі, та її відповіді. Ролі цих двох учасників передачі зовсім різні: один (інтерв'юер) володіє інструментом для отримання інформації, яка цікавить радіослухачів, другий (інтерв'юйований) є носієм,

джерелом тієї інформації. Хоча радіоінтерв'ю і газетне інтерв'ю, можна сказати, близькі "родичі", між ними існує велика різниця. Як зазначалося вище, вона виявляється, наприклад, уже в тому, що у газетному інтерв'ю журналіст сам викладає відповіді на задані ним запитання. Навіть стенографічний запис чи запис на диктофон і після розшифрування спеціально опрацьовується для преси. На радіо в ідеальному випадку інтерв'ю створюється у той самий момент, коли журналіст розмовляє з людиною. Записане на стрічку інтерв'ю зберігає риси справжнього документа, зберігає голос, стиль мови, інтонації співрозмовників. Зміст інтерв'ю в газеті відповідає на запитання: "Що сказав інтерв'юйований", а інтерв'ю на радіо, — "Що і як він сказав". І. Андроніков зазначив, що в усній мові те, як людина сказала, часто перетворюється

у те, що вона сказала. Специфіка документальності тут полягає у неповторності інтонації, своєрідності індивідуальної мовної манери людини. Журналіст-газетяр опрацьовує і готує матеріал інтерв'ю після того, як відбулася його розмова з інтерв'ювованим; радіожурналіст, навпаки, скрупульозно готується до самого процесу, акту взяття інтерв'ю, тобто значна

частина його зусиль пов'язана з підготовкою до інтерв'ю. Відповіді на запитання, поставлені радіожурналістом, одночасно з журналістом отримують і слухачі, і таким чином вони ніби стають учасниками розмови з компетентною особою, яка володіє важливою і цікавою інформацією. Газетяр може на свій розсуд змінити порядок запитань у матеріалі, який готує для

преси, упустити одні запитання і відповіді, детальніше, ґрунтовніше викласти інші. Радіожурналіст у випадку, коли інтерв'ю зразу передається в ефір, позбавлений такої можливості. Описовий текст, який широко застосовується у газетних інтерв'ю, на радіо використовується рідко, зазвичай, на початку інтерв'ю або у підсумковій частині, тобто за межами, за думками основного матеріалу. Об'єктивною передумовою виникнення радіоінтерв'ю є громадський інтерес до подій чи проблем, що в цей момент цікавлять аудиторію. Головне

призначення інтерв'ю — задовольнити цей інтерес: виявити авторитетну думку про цю подію чи проблему, отримати інформацію, яка буде важливою і корисною для слухачів. Підкреслюємо, що мета бесіди радіожурналіста з людиною, яка володіє необхідною суспільно значущою інформацією, — отримати і повідомити радіослухачеві:

а) нові, невідомі раніше факти про важливу, цікаву для багатьох подію;

б) проаналізувати, прокоментувати факти, події, явища, які викликали

інтерес громадськості;

в) ознайомити населення з думкою офіційних осіб про ті чи інші суспільно вагомі питання, проблеми, роз'яснити їх суть, порадити, як подолати труднощі, досягти намічених цілей. Отже, особливість радіоінтерв'ю полягає в тому, що, на відміну від інших радіожанрів, воно є результатом праці журналіста і співбесідника, має діалогічний характер. Якщо оціночні судження про факти, події, явища висловлює авторитетна особа, чия компетентність і принципова позиція не викликає сумніву, то створюються передумови впливу радіоінтерв'ю

на формування громадської думки. Інтерв'ю емоційно впливає на радіослухачів, бо дає можливість охарактеризувати особливість співбесідника, розкрити його внутрішній світ, передати його думки, прагнення, настрій, кількома штрихами змалювати обстановку, в якій проходила бесіда. Розмовляти може один (група журналістів) з однією або кількома особами

одночасно. Хоч радіоінтерв'ю — жанр інформаційний, але володіє можливостями

публіцистичного осмислення реальної дійсності, часто має аналітичний характер. У будові радіоінтерв'ю чітко простежуються три структурні частини: введення (підводка), діалогічна частина і кінцівка. Введення — це органічна складова частина радіоінтерв'ю, що знайомить слухачів з суттю проблеми, допомагає їм зорієнтуватися у ситуації, довідатися про інтерв'ю-

йованого. Пишуть введення, зазвичай, у тексті для читання диктором чи ведучим радіопередачі. У ньому коротко повідомляється причина, що спонукала репортера звернутися до цієї особи із запитаннями, а також наводиться певна кількість даних про інтерв'юйованого (посада, науковий

ступінь, наукове звання, місце праці, прізвище, ім'я, по батькові тощо) — невелика, але завжди достатня, щоб показати його компетентність з проблеми, що порушується. Після введення (ознайомлення) йде бесіда репортера з інтерв'юйованим (діалогічна частина радіоінтерв'ю). Кінцівка містить логічно-інтонаційну крапку радіоінтерв'ю.

Вимоги до радіоінтерв'ю. Перед засобами масової інформації постійно стоїть завдання говорити читачам, телеглядачам, радіослухачам про те, чого вони не знають, роз'яснювати те, чого вони не розуміють. Тому радіоінтерв'ю повинно прямо і безпосередньо виконувати цю функцію. Отже,найважливішого передумовою інтересу до радіоінтерв'ю є злободенність,

суспільна значущість теми, питань, які стали предметом бесіди. На жаль,декому здається, що радіоінтерв'ю є дуже простим жанром, мовляв, найпростіше задати людині декілька запитань і записати відповіді. Чому ж тоді не часто доводиться чути добре інтерв'ю? Мабуть, саме тому, що, насправді,інтерв'ю — один із найважчих жанрів. Багато молодих радіожурналістів спочатку охоче беруться інтерв'ювати будь-кого і про будь-що,але присоромлені зовсім несподіваною невдачею, поступово охолоджуються і, трапляється, надовго зберігають антипатію до інтерв'ю. Жанр радіоінтерв'ю тим важкий, що у нього, по суті, лише два компоненти:запитання і відповідь. Тому й особливі вимоги до мови, емоцій,внутрішньої зацікавленості та глибини змісту. Тут особливо важлива робота над кожною деталлю. Хоча основне навантаження і лягає на запитання і відповіді, інтерв'ю зовсім не виключає розповіді журналіста і про людину, з якою бесідує, і про ситуацію, в якій відбувається розмова. Інколи вдаються до "паперової" форми інтерв'ю, коли журналіст підносить радіослухачеві записане на стрічку читання заздалегідь заготовлених запитань і відповідей, і видає це за живу бесіду. Думка повинна народжуватися якби на очах у слухача, він повинен відчувати її пульсацію, намагаючись передбачити її розвиток. Тоді радіослухач стає невидимим учасником діалогу. Ця давня, характерна для європейської культури форма розвитку думки, вчення, що відрізняється від традицій візантійського монологічного мислення, бере початок від Платона, від його знаменитих "Діалогів".У жодному радіожанрі так, як у радіоінтерв'ю, не виявляється функція радіожурналістики бути виразником не тільки громадської думки,а й демонстрації,репрезентації інтелекту українського суспільства.Радіожурналіст, окрім оперативного поточного інформування про факти,події, явища, повинен постійно шукати і спонукати розкритися тих людей,які "знають більше, вміють робити свою справу краще, ефективніше,ніж інші".Радіоінтерв'ю зацікавлює слухачів не лише тоді,коли воно на злободенну, суспільно значущу тему з цікавими авторитетними людьми, а й інформаційно насичене, змістовне, жваве, динамічне, правдиве, публіцистично загострене. Дотримання цих найважливіших

вимог до радіоінтерв'ю забезпечує повне розкриття його жанрових можливостей. Отже, радіоінтерв'ю — бесіда журналіста з компетентною, авторитетною людиною на суспільно значущу тему, призначену для передачі по радіо. Мистецтво інтерв'ю — це мистецтво діалогу. Радіожурналіст не тільки задає запитання, а й, коли потрібно, висловлює свою думку, може прокоментувати відповіді співбесідника, інколи посперечатися з ним, підтримати бесіду вдалою реплікою, зробити публіцистичний відступ.

Різновиди радіоінтерв'ю. У літературі існують різні класифікації інтерв'ю. В. Миронченко поділяє інтерв'ю на такі різновиди:

а) класичне інтерв'ю (одержати авторитетні роз'яснення з питань внутрішнього і міжнародного життя від компетентних осіб — політичних, громадських, наукових, культурних діячів, відповідальних господарських працівників, зарубіжних гостей тощо);

б) інтерв'ю-анкета (опитування) — з'ясовування думок громадськості про певну проблему, подію чи окрему особу, якщо вони становлять предмет загального інтересу;

в) інтерв'ю-портрет (розкрити особу опитуваного. Досягається двома шляхами — опитуванням самого героя інтерв'ю та опитуванням людей, що близько знають героя і можуть дати йому характеристику).

Залежно від мети, змісту матеріалу, методу його освоєння і викладу по радіо, ми розрізняємо такі різновиди радіоінтерв'ю (безперечно, з певною умовністю): офіційні (протокольні), суто інформаційні, портретні (інтерв'ю-зарисовка), проблемні (публіцистичний діалог), інтерв'ю-анкета, прес-конференція, інтерв'ю-полілог (бесіда за "круглим столом").Офіційні (протокольні) радіоінтерв'ю — це відповіді на запитання радіожурналістів державних, політичних діячів, керівників офіційних зарубіжних делегацій з приводу тих чи інших важливих подій, внутрішньої і зовнішньої політики держави тощо. Запитання такого радіоінтерв'ю, зазвичай, стандартні, заздалегідь відомі. Характерною особливістю цього радіоінтерв'ю є те, що воно містить здебільшого не індивідуальну оцінку чи думку конкретної особи, а виражає позицію уряду, держави, партії, громадської організації. Такі радіоінтерв'ю нерідко мають вагу важливих політичних документів. Суто інформаційні радіоінтерв'ю покликані повідомити думку авторитетної особи, доброго фахівця про актуальні факти, події, явища. Воно,зазвичай, є оперативним. Передбачається, що радіожурналіст знає запити радіослухачів і відповідно до них формує запитання. Для суто інформаційного радіоінтерв'ю є важливими такі якості, як злободенність, новизна інформації, її компактність, об'єктивність. У радіоінтерв'ю не повинно бути невідомих масовій аудиторії слухачів понять, назв, термінів, що заважають

зрозуміти суть розмови.

Проблемне радіоінтерв'ю (публіцистичний діалог). У ньому розглядаються актуальні питання українського державотворення: політика, економіка, культура, наука, освіта, соціальна сфера тощо. Глибокі, докорінні зміни, які відбуваються в Україні, вимагають повного напруження сил,

енергії, ініціативи, наполегливої боротьби з корупцією, хабарництвом, зловживаннями, інертністю, консерватизмом, зобов'язують радіожурналістів психологічно перебудуватись, по-новому мислити, щоб сприяти формуванню у громадян України державницьких інтересів, зміцненню міжнародних зв'язків України, зростанню її авторитету у світі. Проблемне радіоінтерв'ю вимагає чітких запитань; обов'язковим для нього є зіставлення думок, відстоювання особистої думки, громадянської позиції. "В ідеалі проблемне інтерв'ю — діалог, суперечка чи бесіда, назвіть, як вам завгодно, — зазначає Л. Плешаков. — Мені воно бачиться

таким гострим поєдинком двох майстрів-фехтувальників, де запитання-відповідь — влучні відточені удари шпаг. Правда, у ЗМІ частіше подибуємо інтерв'ю, що нагадують футбольний матч, де гра йде в одні ворота. Нажаль, наші, журналістські».Проблемне радіоінтерв'ю нерідко має характер загостреного публіцистичного діалогу. Метою такого діалогу — з'ясувати істинні причини і наслідки того чи іншого явища, всю правду про нього. Унаслідок взаємодії

двох осіб — інтерв'юера та інтерв'ювованого розкривається вся правда в цілому. Діалог носить дослідницький характер. Радіослухач чує народження слова, стає ніби співучасником розмови. Динамічний, психологічно насичений діалог, по-перше, допомагає радіослухачеві швидше зрозуміти думку і простежити за її розвитком, по-друге, зв'язати окремі частини, блоки розмови в єдине ціле і, по-третє, робить радіослухача ніби учасником бесіди.

Прес-конференції — групові, масові радіоінтерв'ю. На прес-конференціях одна або більше авторитетних, компетентних осіб інформують присутніх журналістів про ту чи іншу суспільно важливу подію, ситуацію чи явище. Традиційними стали прес-конференції керівників Української держави (Президента, Прем'єр-міністра, Голови Верховної Ради), голів обласних державних адміністрацій, партійних і громадських діячів тощо. Важливо на таких прес-конференціях задавати чітко сформульовані, актуальні запитання, щоб отримати вичерпну відповідь і донести її до радіослухачів. Є два способи оприлюднення розмови на прес-конференції: а) пряма радіотрансляція і б) повний запис на магнітну стрічку, з якого створюється радіопередача про прес-конференцію.

Радіоінтерв'ю-полілог (бесіда за "круглим столом") — групове, масове інтерв'ю, яке у своїй основі також має драматургію. Вона полягає у зіставленні

позицій (а інколи і зіткненнях), у прагненні співбесідників виявити свою позицію, поділитися своїм досвідом, щось підтримати, щось відкинути. Радіожурналіст під час такої бесіди — і ведучий, і режисер, і дослідник, і інтерв'юер, і гостинний господар, і представник громадськості.

Він задає тон розмові, спрямовує її у необхідне русло. Особливого морально-психологічного напруження і глибоких професійних знань вимагають прямоефірні радіопередачі. Адже журналіст тут виступає не лише інтерв'юером. До вже названих функцій додається ще потреба бути регулятором, своєрідним диригентом діалогу між радіослухачами і учасниками (учасником) радіопередачі. Адже важливо зберегти динамізм передачі, забезпечити інформаційну насиченість діалогу, дати можливість якнайбільшій кількості слухачів задати запитання і забезпечити ґрунтовні відповіді на них. Радіоінтерв'ю-полілог передбачає демократичність стосунків. За "круглим столом" не повинно бути статистів, номінальних учасників, представлених пізніше в радіопередачі двома-трьома незначними репліками. "Круглий стіл з гострими кутами", тобто цікавими думками, несподіваними ідеями, оцінками, виходить тоді, коли "стіл дійсно круглий": учасники обговорюють проблему на основі повної рівності, щирості, зацікавленості.

Портретне радіоінтерв'ю (радіоінтерв'ю-зарисовка). Мета цього радіо-інтерв'ю — показати людину, всебічно розкрити її духовний світ, риси характеру, погляди, думки, нахили, смаки. Бажане досягається двомашляхами: опитуванням самого героя та опитуванням людей, які близько знають його і можуть дати йому характеристику. В обох випадках для радіо важливо не лише те, що говорять опитувані, а й те, як вони це говорять. Це " я к " допомагає слухачам повніше, чіткіше уявити портретовану особу. Отже, для радіожурналіста, який готує портретне радіоінтерв'ю, велике "значення має оволодіння поетикою діалогу, тонкою драматургією інтерв'ю, полемічним мистецтвом"

Методика підготовки радіоінтерв'ю. Підготовка до радіоінтерв'ю проходить три нерозривно взаємопов'язаних і невіддільних на практиці етапи: загальний, конкретний, психологічний [48, с 44].Загальна підготовка журналіста до радіоінтерв'ю складається з інтелектуальних і професійних знань, національно-громадянської свідомості,морально-духовної зрілості, глибокого володіння рідною мовою: в Україні— українською, Польщі — польською, Росії — російською, Японії —японською. Ці засадничі чесноти журналістської творчості здобуваються,

нагромаджуються, усвідомлюються під час сумлінного навчання і цілеспрямованої

практичної роботи.Конкретна підготовка до радіоінтерв'ю включає визначення мети бесіди

і характеру необхідних відомостей, вивчення предмета інтерв'ю і майбутнього співбесідника, попереднє обдумування змісту розмови, складання запитань, домовленість про час і місце зустрічі, добре володіння звукозаписуючою технікою. Психологічна підготовка до радіоінтерв'ю здійснюється як загальним, так і конкретним типами роботи. Зосереджується увага на виробленні у себе необхідних психологічних якостей, набутті знань про інтерв'ю як ситуацію

соціально-психологічного спілкування, процес сприйняття людини людиною. Здійснюється "програмування (прокручування) психологічної ситуації" конкретного інтерв'ю, психологічне настроювання (мобілізація, готовність) на бесіду. хоч накреслені можливі її варіанти. Це допомагає привернути увагу читача (радіослухача. — В.Л.) до проблеми" [47, с. 15]. У журналістській практиці бувають випадки, коли інтерв'ю відбувається незаплановано, несподівано, експромтом. Але успішно його може здійснити радіожурналіст з доброю загальною підготовкою, який глибоко оволодів психологічними засадами проведення ґрунтовних, складних за змістом і емоційною насиченістю бесід. Весь життєвий і практичний досвід радіожурналіста виявляється у такому випадку підготовкою до радіоінтерв'ю.

Отже, основою успішного радіоінтерв'ю є старанна, всебічна підготовка журналіста. Вибір, вивчення теми інтерв'ю передбачає широке, глибоке ознайомлення з предметом інтерв'ю — подією чи проблемою, що хвилює аудиторію, та всебічне знайомство з людиною, в якої журналіст буде брати інтерв'ю. Адже лише той, хто володіє предметом бесіди, зможе запитати

про суттєве. Є різні джерела щодо вибору теми (навіть проста спостережливість

може підштовхнути до цікавої теми) та довідкового матеріалу про предмет розмови й особу (інтерв'юйованого): прес-релізи, сторінки Інтернету, урядові доповіді, наукові зустрічі та лекції, звіти про ту чи іншу форму діяльності, довідники, спеціалізовані журнали, газетні публікації, теле- і радіопередачі, поінформовані люди, власний архів, а також сам інтерв'ювований. Якщо журналіст не знає минулого свого співбесідника, то він ніколи не зможе виявити півправди у його словах і не зрозуміє, де його слова розходяться з ділом.Вивчення проблеми, збір інформації допоможе з'ясувати всі можливі грані й аспекти досліджуваного питання. Треба визначити, в яких взаємозв'язках перебувають ці аспекти, який вплив на розвиток ситуації можуть мати соціальні, економічні, екологічні, політичні та інші інтереси зацікавлених сторін. Доцільно звертати увагу на будь-яку допоміжну інформацію. Радіослухачі хочуть знати передісторію проблеми, які заходи повинні вживати офіційні особи, як проблема може відбитися на слухачах,

і що самі радіослухачі можуть зробити для поліпшення ситуації. Чим ретельніше журналіст підготується до радіоінтерв'ю, тобто, чим більше опрацює матеріалу, тим цікавіші судження отримає на свої запитання. Готуючи запитання для інтерв'ю, радіожурналіст повинен вирішити

для себе, яке інтерв'ю він збирається зробити, про що і з якою метою, а також скільки задаватиме запитань загального плану і скільки конкретних. Досвідчені журналісти задають загальні запитання, щоб отримати об'ємну картину. Але цим не треба зловживати: конкретні запитання дають конкретний матеріал. Загальне запитання дає йому можливість виговоритися. Коли співбесідник скований, ліпше йому задати конкретне запитання, на яке йому легко буде відповісти.