Питання 1

ВИНИКНЕННЯ РАДІО ТА СТАНОВЛЕННЯ РАДІОМОВЛЕННЯ.. ГЕРЦ, МАРКОНІ, ПОПОВ У 1888 році німецький вчений Генріх Герц довів існування електромагнітних хвиль : за допомогою приладу, який він назвав вібратором, Герц виконав успішні досліди з передачі і прийому електромагнітних сигналів на відстань і без дротів. 1890 році французький вчений Едуар Бранлі винайшов когерер – прилад для регістрації електромагнітних хвиль. 1894 рік - англієць Олівер Лодж демонструє свій радіоприймач у 1893 році Нікола Тесла патентує радіопередавач і мачтову антену США, за допомогою якої у 1895 році передає сигнали на відстань 30 миль. у 1895 році Попов демонструє власну удосконалену версію радіоприймача Лоджа 1896 – Марконі подає заявку на патент в Англії, і вже у 1897 році отримує британський патент на приймач і передавач. Принципово було новим те , що приймач був під’єднаний до телеграфу, а передавач до ключа Морзе, що робило можливим радіотелеграфічний зв’язок. листопад 1897 – будування Марконі першої постійної радіостанції на о.Уайт. 1898 – у Парижі налагоджується малосерійний випуск радіоприймачів системи Попова 1899- вперше радіозв’язок був успішно використаний в морській рятувальній операції: врятовані команда і пасажири затонулого пароплава «Масенс» 1901 – Марконі проводить перший сеанс трансатлантичного радіозв’язку між Ньюфаундлендом й Англією 1906 – стає можливим передача в ефірі людського голосу( відкрита можливість модуляції радіосигналу низькочастотним сигналом) Систематично радіопередачі в Америці та Європі розпочали транслювати

на початку 20-х років XX ст. 1920 рік – поява першої комерційної радіостанції.

Питання 2

Започаткування регулярного радіомовлення в Україні. Ефірне та проводове мовлення. 16 вересня 1924 року – започаткування регулярного радіомовлення на Україні(м. Харків – в ефірі прозвучав концерт державного музичного квартету імені Вільома; одна з перших програм – журнал «Радіополум’я») Українські фундатори радіожурналістики: Ф. Солод, І.Прокопенко, С. Наварський, В. Попівський, І. Потирайло. 1925 – започаткування радіомовлення у Києві 1927 – введена в дію Харківська РВ-4(«Радиовещательная станция») – четверта за потужністю в СРСР. Найпотужнішою довгохвильовою радіостанцією УРСР була Київська РВ-84, також призначена для пропагандистських пересилань за кордон. 1928 – розпочато радіофікацію України, якаідбувалася головним чином релейною системою(проводове мовлення) — шляхом будування радіовузлів та подальшої ретрансляції дротами до підключених репродукторів — гучномовців. Панівний в інших країнах світу ефірний метод — встановлення радіоприймачів — використовувалася мало. Ефірні радіоприймачі вироблялися у незначній кількості, в основному для урядових і партійних установ і осіб. Кількість їх почала збільшуватися лише під кінець 1930-их pp., після того, як удосконалено засоби заглушування радіопересилань з-за кордону та коли розпочато виробництво ефірних приймачів, які були придатні винятково для слухання радянських радіостанцій. В основному аж до останнього часу головним засобом радіомовлення в УРСР, зокрема в робітничих кварталах міст і по селах, були радіовузли та трансляційні радіоточки з репродукторами. У 1940 трансляційних радіоточок в УРСР було 1 047 000, у тому числі у сільських місцевостях 137 200. Усіх радіоприймачів було лише 255 400, здебільше по містах. Їх треба було реєструвати в міліції. УРСР була охоплена насамперед радіопересиланнями Московських радіопередавачів. Програми українською мовою були обмежені спершу щодо часу і за змістом. Наприкінці 1920-их pp. і на початку 1930-их pp. вони складалися на понад 70 % з політичного мовлення (політосвіта й агітація). У другій половині 1930-их pp. програми радіостанцій в УРСР доповнено музичними пересиланнями і літературно-драматичними радіомовленнями, як також окремими пересиланнями для дітей і молоді. Під час другої світової війни, коли більшість радіостанцій була знищена в наслідок воєнних дій, населення України було обслуговуване або радіопересиланнями німецької окупаційної влади, абож радіомовленням Московських радіостанцій та радянських військових радіостанцій. Українські радіопересилання у 1941-44 вела Радіостанція ім. Т. Г. Шевченка із Саратова, куди евакуйовано частково устаткування радіостанцій з УРСР. У 1960-их pp. Українська Республіканська Радіостанція передавала свої пересилання за трьома програмами — першою, що її трансльовано радіовузлами і радіоточками для масового слухача, і другою та третьою — для власників радіоприймачів здебільшого по містах або поблизу них. У першій програмі на теми місцевого партійного і господарського життя припадало 20 — 25 % часу, решту становили транслювання з Москви. У двох інших більше уваги присвячувано загальноукраїнським справам, у тому числі літературі й мистецтву. У 1961 в УРСР було 220 самодіяльних радіоклуба з понад 24 000 радіоаматорів. Працювало також понад 2 500 аматорських радіостанцій. На глушення радіопередач з-за кордону в СРСР витрачалися величезні кошти, проте глушення було ефективним лише у великих містах. На Західних Українських Землях під Польщею радіо було включене у систему державного зв'язку, і радіослухачі мали реєструватися і оплачувати щомісяця абонемент у поштових урядах. На теренах Західної України діяли радіостанції імені Євгена Коноваль-

ця (1941) та "Вільна Україна" ("Самостійна Україна"), кодова назва "Афродита"(1943—1945) У 1930-их pp. було розпочато україномовне радіомовлення для населення Закарпаття. З початку 1939 діяла короткохвильова радіостанція у Хусті. Під час другої світової війни українське населення західних земель обслуговували радянські радіостанції у Львові, Станиславові й Тернополі. За німецької окупації західних українських земель діяла німецька радіостанція у Львові.