31. Наукова категорія “економічне районування” та визначення її змісту.

Ек. р-ня – це науково обґрунтований поділ країни на ек р-ни, що склалися історично або сформувалися в процесі розвиткуку ПС на основі сусп. і територіального поділу праці.

Критерії – це головні ознаки, основні вимірники, на базі яких відбувається ек. районування. Виділяють такі критерії: - до складу великих ек. районів повинні повністю включатися території адміні-стративних обл-й, країв, автономних республік без порушення їх меж; - ек. р. має бути великою ек. цільною територією, на якій є значні природні ресурси; - врахування при виділенні ек р. принципу економічного тяжіння,; - ек. район повинен являти собою виробничо-ек. територіальну єдність; - при виділенні ек. району повинно враховуватися ек.-географічне положення території , спільність історичних, культурних традицій, соціальної поведінки населення; - на території інтегрального ек. району повинен бути сформований достатньо потужний територіально-виробничий комплекс з такою галузевою структурою: = профілюючі галузі; = галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи; = галузі, які забезпечують потреби населення району; Принципи ек. районування

- Встановлення крупних та цілісних господ комплексів - Виявлення передумов і перспективних можливостей, на базі яких розвиватиметься район - Відповідність меж ек. районів існуючим межам адм-терит одиниць - Визначення територіальної єдності ек. району - Встановлення центрів районоформування - Відображення у назві сутнісних ек., соц. чи геогр. ознак території На формування ек. районів впливають різні чинники: природні, ек. та історичні. Основними серед них є ек-ні.

Виділяють два основних види ек. районування: загальне (або інтегральне) та галузеве.

Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками.

Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях:

– макрорівень (для України це виділення трьох економічних макрорайонів);

– мезорівень (від 5-ти до 10-ти мезорайонів).

Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва.

31. Економічний район, його сутність та основні риси.

У концепції територіальної організації суспільства категорія ек. район – ключова. Він існує та формується в ході розвитку ПС суспільного виробництва в цілому. Існує декілька визначень ек. району.

Найбільш вдалим є визначення класика регіональної ек., академіка П.М. Алампієва, який визначив ек.район як “географічно цілісну територіальну частину народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, інтенсивні внутрішні економічні зв’язки та нерозривно пов’язана з іншими районами суспільним ТПП”.

Очевидно тепер, коли пріоритетним у розвитку будь-якої країни, згідно з розробленим під егідою ООН порядком денним на ХХІ століття, стає принцип соціо-економіко-екологічної збалансованості розвитку, визначення економічного району почне набувати нових рис.

Чинники, що впливають на виділення ек. районів:

– характер виробничих відносин, способів виробництва;

– геополітичне положення;

– територіальний поділ праці і спеціалізацію господарської діяльності;

– природні умови і ресурси;

– населення з його трудовими навиками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;

– характер виробничо-технологічної взаємо-пов’язаності, інтегрованості виробництва;

– систему розселення і територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

Виділяється 3 підтипи  ек. районів: Великі ек. райони — це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними областями.  Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промислового чи с.г. виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. Середні ек. райони, як правило, є підрайонами великих ек. районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області.  На території цих районів знаходяться ядра крупнорайонних ТВК або їх складові частини. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю. Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтегральних ек. районів. Вони органічно пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутріобласних адміністративних районів.  Найбільш поширеними виробничими поєднаннями тут є локальні аграрно-промислові комплекси (завод, цех і сировинна зона). Використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва.