- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •3. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •4. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •5. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •6. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.
- •7. Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •9. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •10. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •11. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •12. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •13. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.
- •Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль:
- •14. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •15. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування
- •16. Поняття ділового спілкування. Види та моделі спілкування
- •Поняття про ораторську (риторичну компетенцію)
- •19. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •21. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні та комунікативні принципи презентації
- •22. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •23. Етикет телефонної розмови
- •24. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •25. Збори як форма прийняття рішення. Нарада
- •26. Дискусія. «Мозковий штурм»
- •27. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
- •28. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •29. Термінологія обраного фаху
- •30. Кодифікація і стандартизація термінів
- •31. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •32. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •33. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •34. Анотування і реферування наукових текстів
- •35. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •Приклади бібліографічних описів
- •36. Стаття як самостійний науковий твір
- •37. Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт
- •Рецензія, відгук
- •38. Науковий етикет
- •39. Офіційно-діловий стиль: загальна характеристика, мовні особливості.
23. Етикет телефонної розмови
Одним із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення тощо.
У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує (адресант), і той, хто приймає інформацію (адресат). Може бути й третя особа — посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь ласка, дякую тощо.
Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому, і з якою метою телефонує.
Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну (ділове спілкування) і приватну (повсякденне, побутове спілкування). Кожне з них вимагає відповідного етикету.
Офіційно-ділова розмова, адресована до певної установи, має діловий характер.
Телефонна розмова, як правило, починається з привітання. Наприклад: Доброго ранку (дня, вечора) чи Здрастуйте. І тут же слід відрекомендуватися (назвати ім'я, по батькові, прізвище; вказати посаду та установу). Після цього треба запитати, з ким розмовляєте (якщо адресат не знайомий). Потім треба повідомити, з ким хочете поговорити і, якщо є потреба, то сказати, з якого питання.
Не слід запитувати: з ким я говорю?Якщо розмовляє не той, з ким Ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо. Наприклад: Будь ласка, запросіть до телефону Сергія Івановича або Дуже прошу, попросіть до телефону Івана Миколайовича. Обов'язково треба подякувати тому, хто погодився зробити послугу.
Приватна розмова теж має загальновизнані норми телефонного етикету. Наприклад, безтактно телефонувати без крайньої потреби знайомим чи друзям надто пізно чи рано. Не коректно обтяжувати інших по телефону своїми невдачами, пригодами, сімейними справами. Не етично говорити про того, кого не знає співрозмовник.
Тактовно буде запитати на початку розмови, чи не завадить телефонний дзвінок чомусь важливому. Адресанта не повинно ображати, коли співрозмовник вибачиться й попросить зателефонувати через годину. Не слід при цьому запитувати причину, якщо людина не вважає потрібним пояснити її.
Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.
Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти, підкреслюючи свою мовну освіченість та професійну перевагу. Не варто засмічувати телефонну розмову вставними словами, крилатими виразами тощо.
За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор. Якщо розмовляють чоловік і жінка, то перевага надається, безперечно, жінці.
Завершуючи телефонну розмову, обов'язково треба попрощатися. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись прощальних слів співрозмовника.
Варто пам'ятати, що надмірна ввічливість, улесливість не прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчать про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.