Тактика та вибір методу лікування.

Консервативне лікування має бути основним у терапії некалькульозного XX:

• стіл № 5 за Певзнером;

• холеретичні препарати (алохол, холагол, холензим, холосас, оліметин);

• холекінетики (сульфат магнію, холецистокінін, пітуїтрин);

• холеспазмолітики (сульфат атропіну, платифілін, метацин, еуфілін);

• дуоденальне зондування;

• антибактеріальні препарати (під час загострення — амоксил, цефтум, аксеф).

Для усунення больового синдрому парентерально вводять спазмолітики й анал­итики 3-4 рази на добу, поки не зникне біль. Для ліквідації запального процесу и жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах застосовують антибіотики широкого спектра дії. Курс лікування — 8-10 днів. За значної інтоксикації показане внут­рішньовенне введення декстранів (200-400 мл). Для зняття больового синдрому Шфвнтерально вводять спазмолітичні засоби: но-шпу (2 мл 2% розчину), папаверин і ! мл 2% розчину), метоклопрамід, реглан, церукал (по 2 мл), атропін (1 мл 0,1% розчину), метацин (1 мл 0,1% розчину). При значно вираженому больовому синд­ромі одночасно вводять аналгін (2 мл 50% розчину) або промедол (1 мл 2% розчи­ну). Часто використовують баралгін (5 мл внутрішньовенно чи внутрішньом'язо- Ж>). В окремих випадках застосовують таламонал (2-4 мл внутрішньом'язово). Усі ні препарати вводять по 3-4 рази на добу, доки не зникне біль.

Для ліквідації запального процесу в жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах і,к госовують антибіотики: еритроміцин (0,25 г 6 разів на добу), доксацикліну і ідрохлорид (0,5-1,0 г 2 рази на добу), ампіциліну тригідрат (0,5 г 4-6 разів на до- Ьу), бісептол (2 таблетки 2 рази на день після їди), фуразолідон (0,05 г 4 рази на до- Сіу). Курс лікування — 8-10 днів. За значної інтоксикації показане внутрішньовен­ні' введення гемодезу (200-400 мл) або полідезу (250-450 мл).

Лікування хронічного гепатиту та хронічного калькульозного холециститу за­лежать від ступеня активності процесу. За неактивного перебігу захворювання комп- некс лікувальних заходів має включати дотримання правильного режиму, раціональ­ні харчування, застосування медикаментозних препаратів, санаторно-курортне икування. Режим праці та побуту має виключати важку фізичну працю, розумове перенапруження. Не можна вести малорухливий спосіб життя, адже регулярні за- іпіття вранішньою гімнастикою та лікувальною фізкультурою, навпаки, сприяють посиленню відтоку жовчі, запобігають її застою.

Найважливіше значення в лікуванні та профілактиці хронічних захворювань печінки і жовчного міхура має раціональне харчування. Передусім потрібен чіткий режим. їсти потрібно в один і той самий час, 4-5 разів на день. Організм звикає до псиного режиму і у встановлений для їди час травні залози починають виділяти со­мі, з'являється апетит, краще засвоюється їжа. Крім того, нерегулярне, через великі проміжки часу харчування призводить до того, що в жовчному міхурі всмоктується ■і.істина води, унаслідок чого жовч стає концентрованішою. При застої в такій жовчі ми надає осад, що є основою для утворення каменів. Кількість споживаної їжі має бути і ііїмеженою. Енергетичні витрати організму людини літнього та старечого віку знижені, німу висока калорійність харчування не відповідає балансу біологічних процесів V старості. Енергетична цінність їжі у хворих з хронічним гепатитом і хронічним ічількульозним холециститом має становити не більше 1 800-2 000 калорій на добу.

Обмеження кількості їжі не має позначатися на її повноцінності. Недостатнє харчування, що полягає в порушенні балансу співвідношення основних інгредієнтів їжі, несприятливо позначається на функції печінки. Дієта хворих повинна містити продукти, багаті білком, причому перевагу потрібно віддавати повноцінним білкам, ЯКІ протидіюють відкладенню жиру в печінці. Такими білками багаті сир, молода те­лятина, яєчний білок, різні крупи (гречана, вівсяна тощо). Можна також вживати нежирне відварне м'ясо, фрикадельки, рубане м'ясо, запечений м'ясний пудинг, прісноводну рибу (судак, окунь, дзеркальний короп). Не менше половини білків харчового раціону мають становити білки тваринного походження, з яких в печінці синтезуються білки тканин, крові, ферментів.

Кількість вуглеводів в раціоні має бути дещо обмеженою, оскільки їх надлишки перетворяться в жир, а потім відкладуться в печінці, ослабляючи її функцію. Пере­вагу слід віддавати таким продуктам, як мед, солодкі соки. Краще вживати рослинні жири, що містять ненасичені жирні кислоти, які активують ліполітичні ферменти, які беруть участь в регуляції жирового обміну та перешкоджають ожирінню печінки. Крім того, рослинні масла діють жовчогінно. Не рекомендується вживати продукти, багаті холестерином: внутрішні органи тварин, мізки, важкопсретравні жири. З ра­ціону потрібно виключити гострі приправи, соуси, жирні та смажені страви, м'ясні та рибні відвари, консерви, копченину. Категорично забороняється вживання алкого­лю. Хронічні гепатити та холецистити часто супроводжуються закрепами, для усу­нення яких варто більше вживати фруктів і овочів. Дуже корисними є щотижневі розвантажувальні дні. Треба прагнути до щоденної різноманітності набору продуктів.

Медикаментозне лікування хронічного гепатиту та хронічного холециститу вклю­чає застосування 20-денних курсів полівітамінних комплексів (особливо вітамінів групи В, С, К) і ліпотропних препаратів (метіонін 0,5 г 3 рази на день за півгодини до їди). Рекомендують систематичне застосування жовчогінних засобів (алохол, хо- лензим, хологон, настій безсмертника, кукурудзяних рилець). Жовчогінні препарати доцільно вживати місячними курсами, періодично чергуючи один з одним. Спаз­молітичні препарати (папаверин, но-шпа) рекомендують застосовувати 3-4-тижне- вими курсами. За наявності бактерійної інфекції в жовчному міхурі та жовчних щляхах застосовують антибіотики широкого спектра 7-10-денними курсами. Бажано заздалегідь визначити чутливість висіяних з жовчі патогенних мікробів до антибіо­тиків для відповідної корекції їх застосування. Антибактеріальні препарати у людей старшого віку потрібно поєднувати з протигрибковими препаратами і засобами, спря­мованими на нормалізацію кишкової флори. Через зниження секреторної функції шлунка та підшлункової залози потрібно вживати медикаменти, що стимулюють сек­рецію (соляна кислота — 3% розчин по 1 ст. ложці 3 рази на день перед їдою, шлунко­вий сік — по 1 ст. ложці 3 рази на день перед їдою, шлунковий сік — по 1 ст. ложці 3 ра­зи на день перед їдою, панкреатин — 0,5 г 3 рази на день перед їдою місячними курсами).

Ефективним методом лікування хронічних захворювань печінки і жовчних шляхів є застосування мінеральних вод, які зменшують застій жовчі, сприяючи зниженню запальних процесів. Воду потрібно підбирати індивідуально, враховуючи її склад і стан шлункової секреції. За підвищеної кислотності перевагу варто віддавати гідро- карбонатно-натрієвій воді (за 1-1,5 год до їди), зниженої кислотності краще засто­совувати вуглекислу гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієву (типу нарзану) і хлорид- но-натрієву воду за 20-30 хв до їди. Воду потрібно вживати в підігрітому вигляді (30-36 °С) по 1 стакану 3 рази на день протягом 3-4 тиж, курс лікування повторю­вати 2-3 рази на рік.

З фізіотерапевтичних процедур застосовують УВЧ-терапію, електрофорез, грязьові, парафінові й озокеритові аплікації. Дуже сприятливо на стан здоров'я осіб і \ | іонічним захворюваннями печінки та жовчного міхура впливає санаторно-куро- лікування.

І Ірогресування хронічного гепатиту і хронічного холециститу багато в чому за- дгжить від дотримання профілактичних заходів, які передбачають передусім усу­нення різних вогнищ інфекції ( тонзиліт, гайморит, фронтит, карієс зубів, запален­ії її чі чників та ін.), що за певних умов можуть стати джерелом інфікування жовчних мі щхів. Систематичне виконання заходів профілактики дасть змогу людям старшо-

3. піку зберегти добре самопочуття та працездатність на довгі роки життя, запобігти ишіикненню рецидивів хвороби.

Усі форми хронічного калькульозного холециститу і хронічний некалькульозний щі.'ісцистит із стійким бактеріальним інфікуванням жовчного міхура і жовчних про-

2. н за відсутності ефекту від терапевтичного лікування є показанням до хірургічно-

І кування. Оперативне втручання має забезпечити видалення вогнища запально-

іо процесу (холецистектомія), а у випадках порушення пасажу жовчі протоками — підмовлення його. Треба пам'ятати, що раніше виконати операцію, то кращими бу-

3. і її її безпосередні та віддалені результати.

ІІісляхолецистектомічний синдром.

Під назвою «ІІісляхолецистектомічний синдром» (ПХЕС) розуміють комплекс цитологічних процесів і станів, що виникли після холецистектомії і клінічно по- імі піні з перенесеним раніше холециститом і проведеним оперативним втручанням. Ін іиачений термін є збірним поняттям і як окрема нозологічна форма захворювання ні¹ може служити повноцінним діагнозом. Післяопераційні ускладнення не завжди * і шачають невдачу холецистектомії, бо вони можуть виникати і внаслідок інших за­мирювань, які маскувалися під холецистит.

Класифікація ПХЕС (за О.О. Шалімовим, 1988):

1. ПХЕС, пов'язаний із захворюваннями жовчного міхура та змінами в жовчних протоках, які не були кореговані при холецистектомії (51%):

а) стенозуючий папіліт;

б) стенози жовчних проток;

н) тубулярний стеноз холедоха на грунті хронічного панкреатиту;

г) резидуальний холедохолітіаз;

і) механічні порушення прохідності ДІЖ (хронічна дуоденоєюнальна непро­відність і артеріомезентеральна непрохідність);

д) кісти жовчних проток;

е) паразитарні захворювання жовчних проток.

2. ПХЕС, зумовлений змінами, що виникли внаслідок оперативних втручань

   3. ри воду холециститу (19%):

а) ятрогенні ушкодження жовчних проток;

б) рубцеві стриктури та деформація жовчних проток із порушенням відтоку імнічі;

в) деформація ДПК з порушенням евакуації її вмісту;

г) залишковий жовчний міхур;

ґ) сторонні тіла в жовчних шляхах (нитки, голки, протези, фрагменти дренажів);

д) рефлюкс-холангіт після трансдуоденальної сфінктеропластики або холедо- ходуоденостомії;

е) невриноми перерізаних нервів.

3. Захворювання гепатопанкреатодуоденальної ділянки, пов'язані з тривалим холециститом (17%):

а) хронічний холангіогепатит;

б) хронічний панкреатит;

в) перихоледохеальний лімфаденіт;

г) внутрішньогіечінкові та навколопечінкові абсцеси;

ґ) холангіогенний сепсис;

д) пухлини печінки, жовчних проток і підшлункової залози.

4. Органічні та функціональні захворювання інших органів і систем, не пов'я­зані із захворюванням жовчного міхура та його видаленням (7%):

а) грижі стравохідного отвору діафрагми;

б) виразкова хвороба шлунка та ДПК;

в) хронічний гастродуоденіт, коліт;

г) пухлини шлунка та кишечнику;

ґ) нефроптоз;

д) нирково-кам'яна хвороба та хронічний пієлонефрит;

е) солярит;

є) діенцефальний синдром;

ж) астеновегетативний синдром, психопатія, істерія;

з) абдомінальний ішемічний синдром;

и) деформівний спондилоартроз.

5. Нервово-кінетичні порушення жовчних проток і ДПК (6%):

а) дискінезія жовчних проток і великого сосочка ДПК (ВСДК);

б) гіпотонія ВСДК;

в) гіпертензія ВСДК;

г) гіпокінезія ДПК;

ґ) рефлюкс-гастрит.