Викладення теми.

Хронічним холециститом вважають запалення жовчного міхура, що набуло тривалого хронічного характеру.

У процесі старіння печінка — основна біохімічна «лабораторія» організму — за­знає істотних морфологічних і функціональних змін. Зменшуються її маса і розмі­ри. Якщо у людей зрілого віку маса печінка становить близько 1 600 г, то в старечому віці вона зменшується до 930-980 г. Незважаючи на значне загальне зниження маси, в печінці відбувається відносне збільшення вмісту жиру. Кількість капілярів на оди­ницю площі печінки після 60 років знижується в 3-4 рази, що призводить до значно­го зменшення регіонарного кровотоку. Зі старінням організму відбуваються також різноманітні функціональні зміни печінки. Так, знижується її білково-утворююча функція: зменшується вміст альбумінів, синтез нуклеїнових кислот. Слабшає гліко- ген-синтезуюча функція печінки, знижується її стійкість до дії отрут. У процесі зви­чайної життєдіяльності організму зниження функціональної здатності печінки клі­нічно не виявляється. Більшість захворювань печінки у людей літнього та старечого віку — прояв багаторічних хронічних запальних процесів у жовчних шляхах, ревма­тизму, малярії, сифілісу, туберкульозу, глистних інвазій, недотримання дієти та ре­жиму харчування, вживання алкоголю, інтоксикації. Хворі скаржаться на швидку втомлюваність, загальну слабість, запаморочення, зниження апетиту, іноді відзна­чають відрижку, нудоту, здуття і відчуття тяжкості в животі, тупий біль в длянці печінки, схильність до закрепів і проносів.

Під час об'єктивного дослідження хворих часто спостерігають зниження маси тіла, субіктеричне забарвлення склер та шкіри, обкладеність язика. Пальпаторно визнача­ється болючість у верхньому відділі живота та ділянці печінки, яка зазвичай помірно збільшена й ущільнена. У верхній частині тулуба таких хворих виявляють зміни з боку дрібних судин у вигляді «зірочок» або «павуків». Ці розширення дрібних кро­воносних судин, так звані телеангіектазії, пов'язані з ураженням паренхіми печінки. Крім того, з'являються набряки, шкірний свербіж. Унаслідок зменшення виділення білірубіну в кишечник змінюється забарвлення калу — стає світлішим.

Лабораторні дослідження вказуть на розлади білкового обміну — знижується вміст білка в крові, збільшується рівень у-глобулінів. У більшості випадків пору­шується секреторна функція шлунка та підшлункової залози.

Зі старінням жовчний міхур набуває деяких морфофункціональних особливос­тей: знижується еластичність його стінок, атрофуються м'язи. Це призводить до абільшення об'єму жовчного міхура у людей старшого віку до 80-90 мл проти 40-70 мл

5. людей середнього віку. Виникає виражене порушення концентраційної функції міхура, помітно знижується його евакуаторно-моторна функція.

Зазначені вікові зміни сприяють частим захворюванням жовчного міхура у лю­дей літнього та старечого віку. Найпоширенішим серед них є хронічний калькульоз­ний холецистит. Камені жовчного міхура виявляють на розтині в 50-80% померлих

5. цьому віці. Часто захворювання перебігає безсимптомно, виявляючись в основно­му диспептичними розладами: знижується апетит, з'являється гіркота в роті, нудо- і .і, блювання, відрижка, відчуття дискомфорту у верхньому відділі живота. Типові іііЩади печінкової коліки спостерігають відносно рідко. В більшості випадків хворі скаржаться на відчуття розпирання та легкий біль у правому підребер'ї та надче- |н;в'ї, в основному після порушення дієти. Зазвичай за тривалого перебігу калькуль- і іаного холециститу в патологічний процес залучаються печінка, підшлункова зало- і.і, шлунок, кишечник, що зумовлює атиповість проявів захворювання.

Калькульозний холецистит у людей старших вікових груп часто ускладнюється мкупоркою міхурової протоки, яка може стати причиною водянки жовчного міху­ра та його нагноєння. Камені жовчної протоки можуть бути причиною обтураційної і овтяниці. Повторні спалахи запального процесу іноді закінчуються гангреною і.овчного міхура з розвитком перитоніту.

Важливо пам'ятати, що навіть при таких важких станах прояви захворювання у людей літнього та старечого віку можуть бути виражені нечітко, що значно утруд­нює їх діагностику. Локалізація й іррадіація болю нетипові, порівняно невелика їх інтенсивність, температурна реакція та зміни крові можуть не відповідати тяжкості ускладнення.

Етіологія та патогенез.

Усе сказане вище про етіологію та патогенез ГХ певною мірою стосується і XX, але з відповідними поправками, пов'язаними з вираженістю та тривалістю запаль­ного процесу, ступенем порушення пасажу жовчі й індивідуальними особливостя­ми хворого. Найчастіше XX буває калькульозним. Особливою клінічною формою пскалькульозного XX вважають постійне носійство сальмонел.

Патоморфологія.

При XX жовчний міхур склерозований, деформований зі сполучнотканинними арощеннями. Гістологічно — атрофія слизової оболонки, гістіолімфоцитарна інфільтрація, склероз, часто петрифікація, можливі утворення аденом (передрак) та облітерація просвіту.

Класифікація.

XX розподіляють на:

1. Хронічний калькульозний.

2. Хронічний некалькульозний.

Практичне значення має поділ XX на первинний, рецидивний і ускладнений. Первинним називають холецистит, що виник без попереднього гострого нападу, ре­цидивним, коли в анамнезі наявні один і більше нападів, ускладненим, коли до про­цесу в жовчному міхурі приєдналися:

а) порушення прохідності жовчних проток;

б) септичний холангіт;

в) облітеруючий холангіт;

г) водянка жовчного міхура;

ґ) панкреатит;

д) гепатит;

е) склероз жовчного міхура;

є) навколоміхуровий хронічний абсцес;

ж) внутрішня нориця.