Тема №4: «ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, КЛІНІЧНОЇ КАРТИНИ ГОСТРОГО ХОЛЕЦИСТИТУ ТА ДІАГНОСТИЧНОЇ І ЛІКУВАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ХВОРИХ ІЗ СУПУТНЬОЮ ПАТОЛОГІЄЮ. УСКЛАДНЕННЯ ГОСТРОГО ХОЛЕЦИСТИТУ ТА ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ»

Актуальність теми.

При гострому деструктивному запаленні жовчного міхура й ускладнених фор­мах хронічного холециститу найраціональнішим методом лікування є оперативне втручання. Своєчасне видалення жовчного міхура та встановлення прохідності жовч­них проток зупиняє розвиток тяжких ускладнень і повертає хворим працездатність. Однак у 5-30% пацієнтів операція не сприяє очікуваному одужанню. У таких хво­рих залишаються скарги на тяжкість і тупий біль у правому підребер'ї, неперено- симість жирної їжі, відрижку гірким. Іноді біль нападоподібно підсилюється, супро­воджується загальною слабістю, серцебиттям, пітливістю.

Значно серйознішою патологією є наявність каменів у протоках чи запалення, звуження великого дуоденального сосочка, запальна чи післятравматична структура загальної чи печінкової проток. Цей синдром називають «післяхолецистек- томічний» (ПХЕС). Його ознаки з'являються в різний термін після операції, мають непостійний характер: періоди погіршання чергуються з ремісією і виявляються жовчною колікою, жовтяницею, підвищеною температурою тіла.

Мета.

1. Проводити опитування та фізикальне обстеження пацієнтів із ускладненими формами ГХ.

2. Визначати фактори ризику, етіологічні та патогенетичні чинники ускладне­них форм ГХ.

3. Визначати клінічну картину при різних формах ускладнень ГХ та ПХЕС.

4. Знати різні варіанти перебігу ускладнених форм ГХ та ПХЕС.

5. Складати план обстеження хворих при ускладнених форм ГХ та ПХЕС.

6. На підставі аналізу даних лабораторного й інструментального обстеження про­водити диференційний діагноз, обґрунтовувати та формулювати діагноз при усклад­нених формах ГХ і ПХЕС.

7. Призначати лікування ускладнених форм ГХ і ПХЕС.

8. Оцінювати ризик і працездатність при ускладнених форм ГХ і ПХЕС.

9. Виявляти ускладнені форми ГХ і ПХЕС та надавати допомогу таким хворим.

10. Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медич­ного працівника та принципами фахової субординації.

Студент має знати:

1. Визначення ускладнених форм ГХ і ПХЕС.

2. Етіологію і патогенез ускладнених форм ГХ і ПХЕС та фактори ризику їх ви­никнення.

3. Класифікацію ускладнень ГХ і ПХЕС.

4. Клінічну картину при ускладнених форм ГХ: водянка, емпієма, інфільтрат, абсцес.

5. Варіанти клінічного перебігу ускладнень ГХ і ПХЕС.

6. Діагностичну програму при ускладнених форм ГХ і ПХЕС.

7. Діагностичне значення показників лабораторних та інструментальних ме- годів дослідження при ускладнених форм ГХ і ПХЕС.

8. Захворювання, з якими потрвбно проводити диференційний діагноз при уск- мднених формах ГХ і ПХЕС.

9. Формулювання діагнозу при ускладнених форм ГХ і ПХЕС.

10. Лікування ускладнених форм ГХ і ПХЕС (медикаментозне, хірургічне).

11. Первинну та вторинну профілактику при ускладнених формах ГХ і ПХЕС.

Студент має вміти:

1. Провести аналіз симптомів як складову клінічної картнни ГХ та визначити і ижкість стану, дати оцінку динаміці перебігу.

2. Проаналізувати загальний стан організму під час загострення процесу.

3. Інтерпретувати зміни лабораторних досліджень крові в динаміці (ЗАК+ф-ла, іиохімічні показники крові (загальний білок, білірубін+фракції, AJIT, ACT, амілаза, і 'ііокоза, сечовина, креатинін), ЗАС+амілаза).

4. За сукупністю даних клініко-лабораторно-інструментальних методів дослі­дження визначити тяжкість стану хворих.

5. Провести диференційну діагностику між ПХЕС і захворюваннями інших сис­тем і органів, використовуючи інформацію об'єктивного, лабораторного й інструмен- I ільного методів дослідження.

6. Обґрунтувати план індивідуального лікування ПХЕС, прогнозувати розви­ток ускладнень у післяопераційному періоді.

7. Вирішити питання ВТЕК, санаторно-курортного лікування.

8. Проводити санітарно-просвітницьку роботу.