Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoriya_Ukrayini_Ispit_1.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
174.81 Кб
Скачать

9. Київська Русь в період розквіту

Період розквіту Київської Русі припадає на час князювання Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого.

Процес державотворення був законодавчо закріплений адміністративною реформою князя Володимира Красне Сонечко (980 - 1015рр.), яка перетворила князівства у невід'ємні частини єдиної великої європейської імперії, що називалася Київська Русь. Складовою частиною формування Давньоруської держави стало приєднання неслов'янських племен. Це була, в основному, мирна колонізація, в процесі якої неслов'янські землі заселялися і освоювалися слов'янами.

У перші роки формування Київська Русь була надплемінною державою. З часом вона перетворилась на державу територіальну. У цьому процесі змінювались і форми державності-спочатку це була дружина державність, за часів князювання Володимира Велико гота його адміністративної реформи - ранньофеодальна, великокнязівська, монархічна держава, в якій дружина перестала відігравати свою привілейовану попередню роль і при Ярославі Мудрому перетворилася на військову силу.

Про монархічний характер держави свідчить те, що поступово із набуттям спадковості великокнязівська влада стає одноосібною. На чолі держави стояв Великий князь київський - власник усієї землі, тобто найбільший феодал. При ньому діяла рада світлих і великих князів (вожді племінних князівств) і великих бояр - князівська верхівка, що разом з Великим князем уособлювала державну владу в Київській Русі. Адміністративне управління державою Великий князь, як і місцеві князі, здійснювали за допомогою значного чиновницького апарату - посадських, тисяцьких, соцьких, мечників та інших служилих людей.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від ранньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом "вето", боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

10. Запровадження християнства на Русі. Історичне значення християнства.

На час правління князя Володимира склалися нові політичні, соціальні і духовні умови. Завершення формування державності, адміністративна реформа, проведена Володимиром, зміцнили Київську Русь. Натомість, на черзі постала реформа ідеології. Язичництво вже пережило себе, і Володимир Святославович це розумів. Адже було очевидним, що потрібна нова ідеологія, яка могла б об’єднати різноплемінну Київську державу, підняти авторитет князівської влади.

І такою ідеологією могла стати одна із світових релігій, яка проповідувала поклоніння єдиному богові: іслам, іудейство чи християнство. Після довгих роздумів Володимир зупинив свій вибір на візантійському православ’ї. За цим вибором стояли конкретні політичні, економічні і культурні зв’язки з Візантією.

Історичне значення запровадження християнства у Київській державі Прийняття християнства в 988 р. принесло позитивні зрушення у внутрішньому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну ідеологічну опору, яка освячувала його владу і підтримувала його в управлінні державою.

Поширення християнства сприяло подальшому розвиткові суспільних відносин, господарського життя.

Церква справляла великий вплив на культурно-освітнє життя, його піднесення, відігравши таким чином прогресивну роль.

Християнство, як релігія загальноприйнята в Європі, ще більше зблизила давньоукраїнську державу з європейськими країнами, підняла їхні стосунки на новий рівень.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]