69. Приєднання західноукраїнських земель до срср 1939-1950рр.

23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад, що містив у собі таємний протокол про розподіл сфер впливу в Європі. Згідно з цим таємним протоколом Східна Галичина разом з іншими територіями, згаданими в цьому документі, відходили до СРСР. 1 вересня 1939 р. нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Саме тоді, коли польські сили були майже розгромлені німецькими військами, Радянський Союз завдав удару Польщі зі сходу. 17 вересня війська сформованого спеціально для цього Українського фронту перейшли радянсько-польський кордон і майже без опору почали просуватися вглиб Східної Галичини. За кілька днів вона була окупована Червоною армією. Це робилося під приводом того, щоб врятувати "братів-українців" від безладдя, яке могло розпочатися з падінням Польщі. Така ж сама доля спіткала й українські землі у складі Румунії. У червні 1940 р. уряд СРСР висунув перед Румунією вимогу очистити від її військ Бессарабію та Північну Буковину, де проживало переважно українське населення. Не маючи підтримки Німеччини, румунський уряд вивів свої війська із зазначених в ультиматумі земель, які також були приєднані до Радянського Союзу. Серед заарештованих було багато студентів, вчителів та інших представників інтелігенції. Найпоширенішою формою репресій була депортація населення у внутрішні райони Радянського Союзу (Сибір, Казахстан), під яку підпало понад 1 млн. осіб. "Радянізація" також супроводжувалась українізацією, яка мала показати місцевому населенню переваги радянського ладу у порівнянні з польською та румунською владою. Ту ж мету ставили заходи, спрямовані на поліпшення соціального захисту населення. Але вони не йшли ні в жодне порівняння з тим способом життя, який був нав'язаний мешканцям Західної України радянським режимом. 

70. Рух опору в україні

 Воєнною доктриною Радянського Союзу встановлювалося, що війна, якщо вона розпочнеться, має вестись виключно на чужій території і «малою кров'ю». Підготовка до партизанської війни була визнананедоцільною. У зв'язку з цим на початку 30-х років було ліквідовано мережу партизанських баз, які знаходились у лісах прикордонних округів. Досвідчені кадри зазнали репресій в період сталінських «чисток» як вороги народу.

 

22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали

на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів

окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.

Причинами розгортання руху

1) окупація батьківщини іноземними загарбниками;

2) жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі

на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а

решту перетворити на рабів.

Форми опору були різноманітними:

— саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з

ладу верстатів та устаткування, псування продовольства

— відмова співпрацювати з окупаційними властями;

— антигітлерівське підпілля;

В антифашистському русі Опору існували дві течії:

— радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої

боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників,

відновлення Радянської влади;

— націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники

якої боролися за визволення України від німецько-фашистських

загарбників, створення незалежної Української держави.

Деякі історики називають ще третю течію в антифашистському русі опору —

польська (армія Людова, армія Крайова), представники якої боролися за

виз волення західноукраїнських земель від німецькофашистських

загарбників, приєднання їх до Польщі. Проте невелика чисельність вояків

армії Людової та армії Крайової (10–20 тис.), відносна пасивність в

боротьбі проти німців дає підстави вважати, що в Україні було лише дві

течії в антифашистському русі Опору.

Радянський рух Опору

В червні на півночі Волинської області. У 1943 p. було також здійснено

славнозвісний Карпатський рейд з’єднання С. Ковпака. Хоча він і не досяг

своєї мети — активізувати партизанський рух в Західній Україні та

знищити нафтові промисли Прикарпаття, проте він справив велике враження

на все населення України. У першій половині 1943 p. Почали діяти

Рівненський та Кам’янець-Подільський обласні штаби партизанського руху.

Для проведення бойових операцій на півночі України були утворені

з’єднання партизанських загонів під командуванням П. Куманька, М.

Попудренка, І. Бовкуна та інші. На Київщині дуже активно діяло велике

з’єднання під командуванням І. Хитриченка. Результати діяльності

партизанів з кожним місяцем ставали більш вагомими. Влітку 1943 p. вони

визволили велику територію в район і Новоград Волинський — Коростень —

Київ — Житомир. Окупанти втратили контроль над сільською місцевістю в районі Шепетівки, Проскурова, Славути, на півночі та південному сході

України. Головною формою партизанської війни в цей період було

руйнування німецьких комунікацій («рейкова війна», «шляхова війна»).

Тактика «рейкової війни» під час Курської битви призвела до втрати

противником сотень військових ешелонів, блокування руху на магістралях.

Всього ж у 1943 р. на окупованій німецько-фашистськими загарбниками

території було підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних і шосейних

мостів. Партизани своїми діями надали відчутну допомогу радянським

військам під час наступу. Найбільше піднесення партизанського руху

припадає на початок 1944 p. Чисельність партизанських загонів і з’єднань

складала близько 60 тис. чол. У цей період партизанський рух набув нових

рис. У зв’язку з визволенням військами Радянської армії значної частини

України та зменшенням території, окупованої німецько-фашистськими

військами, УШПР розформував частину партизанських загон ів та з’єднань, а їхній особовий склад було передано до регулярних частин. Натомість у тил німецько-фашистським військам засилалися групи спеціального призначення. Вони підпорядковувалися НКВС та Головному розвідувальному управлінню Генштабу Радянської армії. У 1944 p. практикувалися також рейди загонів та з’єднань. У цих рейдах брали участь 19 з’єднань і 25 окремих партизанських загонів. Зокрема, з січня по квітень тривав Львівсько-Варшавський рейд першої партизанської дивізії ім. Ковпака під керівництвом П. Вершигори. Партизани з боями пройшли 2100 км. Територією України, Білорусії, Польщі.