58. Гетьманський режим п.Скоропадського і його політика.

29 квітня 1918 р. Загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала ЦР. Того самого дня Конгрес хліборобів проголосив про встановлення Гетьманату і гетьманом України було обрано Павла Скоропадського.

Внутрішня політика:

• Відновлено гетьманат – Українську Державу – замість УНР;

• Усю повноту влади зосереджено в руках гетьмана;

• Створено гетьманський уряд – Раду Міністрів;

• Відновлено козацтво;

• Встановлювалася цензура;

• Спроби створити національну армію;

• Відновлено приватну власність на землю.

Зовнішня політика:

• Дипломатичні відносини встановлено з 12 країнами;

• Проголошено встановлення федерації з не більшовицькою Росією, значні кола України оголосили це зрадою самостійності України;

• Переговори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визначення кордонів;

• Україну визнало 30 країн.

18 листопада 1918 р. Гетьманські війська було розгромлено під Мотовилівкою. Війська гетьмана почали переходити на бік Директорії.

14 грудня 1918 р. П.Скоропадський зрікся престолу.

59. Директорія в історії України.

Створена в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. блоком партій із соціалістичною орієнтацією — Українським Національним союзом. Директорія складалася з п’яти осіб: А. Андрієвський, В. Винниченко, А. Макаренко, С. Петлюра, Ф. Швець. Пізніше її склад змінювався.

Після повалення влади гетьмана П. Скоропадського Директорія набула диктаторських функцій. У внутрішній політиці уряд Директорії проголосив:

• поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради;

• проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;

• запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції;

• поновлення 8-годинного робочого дня;

• право на діяльність профспілок і проведення страйків;

• поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію.

В УНР почалося формування органів влади і було створено новий уряд — Раду Міністрів..

23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу — законодавчого органу влади в УНР. Однак ніяких життєво важливих рішень прийнято не було, і Конгрес припинив свою роботу.

У зовнішній політиці уряд Директорії орієнтувався на країни Антанти (Великобританія, Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антанти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.

У 1919—1920 рр. УНР опинилася в «трикутнику смерті»: на півночі — війська більшовиків; на півдні — війська Антанти й генерала Денікіна, який виступав за єдину й неподільну Росію і нехтував українським національним питанням; на заході — польська армія.

Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому радянської Росії більшовицькі війська почали другу війну проти УНР. Директорія залишила Київ, її керівництво опинилося в міжнародній ізоляції, оскільки країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р.

Директорія не врахувала помилок Центральної Ради. Несприятлива зовнішньополітична обстановка також відіграла свою роль у поразці Директорії.