56. Столипінська реформа.

Однією з причин революції 1905-1905 рр. було аграрне питання. Значна частина землі залишалась у руках поміщиків, тоді як селянство потерпало від малоземелля. Іншим реліктом феодалізму залишалась селянська громада, яка вважалась власником іншої частини землі. Спробою уряду вирішити аграрне питання нереволюційним шляхом стала реформа, підготовлена головою російського уряду П. А. Столипіним, і започаткована царським указом від 9 листопада 1906 р.

Основні положення реформи Столипіна:

• дозвіл селянам виокремити своє господарство із громади, отримавши у приватну власність землю. Селянин мав право вимагати від громади зведення усіх ділянок землі, якими він користувався, в єдине господарство (хутір або відруб);

• переселення селян з малоземельних губерній на Далекий Схід, до Сибіру та Казахстану з наданням їм земельних ділянок у приватну власність;

• створення Селянського банку для кредитування сільськогосподарського виробництва. Зокрема, селяни отримували кредити на період сплати державних податків (восени), і могли не продавати за безцінь тільки-но зібраний врожай, притримавши його до весни, коли ціни на зерно зростали.

На українських землях столипінська реформа мала найбільший успіх. Це пояснюється особливостями менталітету українців, які мали потяг до індивідуального хутірського господарювання, і меншим впливом общинних традицій, адже значною мірою общинні порядки були скасовані тут ще за добу Великого князівства Литовського. Протягом 1907-1915 рр. на Правобережжі з громади вийшли 48 % селян, на Півдні – 42 %, на Лівобережжі, де традиції общинності були більш стійкими – 16,5 %. Ці показники удвічі перевищували російські.

Менш успішною виявилася переселенська політика уряду. З 1 млн переселенців з України додому повернулося не менше чверті.

57. Роль Центральної Ради у формуванні незалежної України. Універсали Центральної Ради.

Строрили такі українські партії:

• Українська соціал-демократичної робітнича партія (УСДРП);

• Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР);

• Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ).

Обране 7 березня керівництво Української Центральної Ради очолив Михайло Грушевський, заступниками голови стали Дмитро Антонович, Д. Дорошенко, Ф. Крижанівський. Важливу роль у діяльності ЦР відіграли Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Борис Мартос, Симон Петлюра та ін.

Михайло Грушевський сформулював програму і платформу Української Центральної Ради, основною метою якої було домогтися від Тимчасового уряду визнання і проголошення національно-територіальної автономії України.

Навесні 1917 р. в Україні склалися три центри влади:

• Тимчасовий уряд у Петрограді віддав наказ про перехід влади на місцях до рад об'єднаних громадських організацій (громадських рад), губернських земських установ, комісарів Тимчасового уряду;

• Ради робітничих і солдатських депутатів;

• Українська Центральна Рада - центр українського національно-демократичного руху.

I Універсал

10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Проголошення автономії України в складі Росії;

• Джерелом влади в Україні є український народ;

• Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

• Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

• Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

II Універсал

3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду

Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

• Поповнена ЦР утворюєГС, склад якого затверджує ТУ;

• Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

• Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

III Універсал

7 листопада (20 - за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР).

Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

• До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та ГС.

• Скасовується право приватної власності на землю;

• УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

• Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, друку.

• Запроваджується 8 годинний робочий день;

• Встановлюється державний контроль над виробництвом;

• На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

• Судова реформа.

• Амністія політичних в'язнів.

IV Універсал

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

• З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

• Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

• Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

• УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

• УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

• УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;