12. Місце та роль Всенародних зборів у політичній системі за Конституцією унр

Відповідно до конституціі «верховним органом власті УНР являються всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу в УНР. Всенародні Збори вибираються загальним, рівним, безпосереднім, тайним і пропорціональним голосуванням всіх, хто користується громадянськими і політичними правами на Україні і в них судово не обмежений. Діяльність Всенародних Зборів досить детально регламентувалася. Основний закон констатував, що сесії Всенародних Зборів проводяться не менш як двічі на рік, але перерва між ними неповинна була перевищувати трьох місяців. За вимогою п'ятої частини депутатів мали скликатись позачергові сесії у місячний термін. Збори вважались повноважними за присутності більш ніж половини депутатів, а питання вирішеними - при подачі за них звичайної більшості голосів від кількості присутніх. Щодо змін Конституції, то вимагалася кваліфікована більшість - 3І5 голосів присутніх. При цьому будь-яка зміна до Основного закону вступала у силу лише тоді, коли відповідна ухвала ще й поновлялась новим складом Всенародних Зборів вже звичайною більшістю голосів. Відокремлення ж територій, проголошення війни та віддання під слідство і до суду міністрів мало вирішуватися 2І3 голосів присутніх. Всенародні Збори мали затверджувати міжнародні угоди, оголошувати війну, укладати мир, формувати уряд, оголошувати призов на військову службу і до лав міліції. Наводився чітко визначений перелік суб'єктів, що мали право вимоги розпуску Всенародних Зборів (за письмовою вимогою трьох мільйонів виборців, дійсність підписів яких встановлювалась судами; постанову про нові вибори приймали Збори, але проведення їх у тримісячний термін покладалось на виконавчу владу). Широким і конкретним був перелік суб'єктів законодавчої ініціативи. Цікаво, що це право мало б належати не лише окремим зареєстрованим в установленому порядку фракціям або групам депутатів (не менше 30 осіб), а й органам самоврядування і навіть безпосередньо виборцям, якщо їх кількість не менше як 100 тисяч.

12. Модель організації держави за Гадяцьким трактатом та місце в ній України

За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Договір складався з чотирьох розділів. 16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було укладено Гадяцький договір, який передбачав: 1) Україна у складі Київського; Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Князівства Руського об'єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією, тобто особою спільного короля.

12. Модель організації державної влади у конституційному проекті Драгоманова

держава разом з її інституціями є "формами і органами, котрі виробляються в народному житті (по волі, по неволі, як трапиться) і змінюються з ним, і що без цих форм і органів, тобто і без політики, не може жити ніякий народ, ніяка людська громада. Він вважав, що федерація с закономірним етапом розвитку державної організації. Цей етап настає тоді, коли та чи інша держава досягла рівня централізації, який вже не відповідає потребам народного життя, не враховує особливості соціально-економічного і культурного розвитку її територій, особливо ж якщо останні мають населення, відмінне за своїм національним складом від "державної нації". Драгоманов свідомо робив вибір на користь федералістської моделі організації політичних сил та устрою держави. По-перше, тому що вона дозволяла через боротьбу за політичну і національну свободу здобути найважливіші умови для національної незалежності та соціального розвитку. По-друге, на шляху до федерації він вважав за можливе об'єднати сили народів, що прагнуть свого звільнення і демократичних елементів серед панівних націй, котрі розуміли приреченість імперського ладу і визнавали федерацію оптимальною моделлю державності.