2. Демократичні і антидемократичні риси конституції п. Орлика

Конституція складається з преамбули та 16 розділів. Попри проголошення загальних декларацій Конституція передбачала відновлення кордонів України відповідно до угод Б. Хмельницького з Польщею, Росією, Туреччиною. У ній вперше на конституційному рівні зроблено спробу розподілу влади.У Конституції визнавались природні права людини, насамперед право на протест проти гноблення. Вона проголошувала незалежність Війська Запорозького, ідею соборності українських земель, козацького (демократичного) устрою суспільства, надавала вищу законодавчу владу своєрідному парламенту — козацькій раді, яка б скликалася тричі на рік: на Різдво, Благовіщеня й Покрову. До її складу повинні були входити генеральні старшини (представники Січі) та по одному козакові від кожного полку. Передбачалося, що генеральна старшина, радники, гетьман будуть урочисто присягати на вірність Батьківщині. В статті VI держава Війська Запорозького характеризувалася за сучасною політологічною термінологією як соціальна виборна гетьманська монархія парламентарного тилу. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.

2. Засадові положення проекту конституції 1996

Прийнята у 1996 р. Конституція України містить Преамбулу і 15 розділів. У І розділі “Загальні засади” зазначено, що Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою у формі республіки. Водночас вона характеризується як унітарна і світська держава.Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Носієм суверенітету України є народ. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. Конституція проголошує особисті права людини: на життя (ст. 27); на повагу до її гідності (ст. 28); на свободу і особисту недоторканність (ст. 29); на недоторканність житла (ст. 30); на таємницю листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції (ст. 31); на невтручання в особисте й сімейне життя (ст. 32); на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33); на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).У Конституції закріплено політичні права і свободи громадян. Це право на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, (ст. 38); право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право на письмові або особисті звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40). Зокрема ст. 55 передбачає право на судовий захист, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Стаття 62 встановлює презумпцію невинності особи у кримінальному судочинстві. Згідно зі ст. 63 особа не може нести відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визнається законом. Розділ IV “Верховна Рада України” визначає структуру й компетенцію єдиного органу законодавчої влади в Україні. Верховна Рада України обирається на 4 роки і складається з 450 депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі.Розділ V Конституції “Президент України” надає Президенту України статус глави держави. У ст. 102 зазначається, що “він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”. Розділ VI “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” визначає структуру й повноваження органів виконавчої влади. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. У своїй діяльності він керується Конституцією і законами України, актами Президента України. До центральних органів виконавчої влади належать міністерства, державні комітети та інші відомства загальнодержавного рівня.Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Положення Конституції щодо місцевих органів виконавчої влади отримали розвиток у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.