83.Сутність та основні характеристики конституційного процесу в зунр

Неабияке значення для характеристики розвитку конституційного процесу в Україні мають Конституційні акти Західно - Української Народної Республіки (ЗУНР). Серед них є:

-Статут Української Національної Ради (18 жовтня 1918р.};

-Прокламація Української Національної Ради (19 жовтня 1918 р.);

-Відозва Української Національної Ради (1 листопада 1918 р.);

-Тимчасовий основний Закон про державну самостійність українських земель колишньої АвстроУгорської монархії (ІЗ листопада 1918 р.);

-"Передвступний договір" (1 грудня 1918 р.) про майбутню злуку УНР і ЗУНР.

Отже, другий етап розвитку конституційного процесу в Україні мав чітко визначену демократичну спрямованість, забезпечував за європейськими нормами становлення української державності. Третій етап розвитку конституційного процесу в Україні починається з падіння Директорії і створення так званого другого українського радянського уряду. За радянських часів було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978рр.).

Для конституцій "радянського типу" характерні такі риси:

-усі їх демократичні положення мали формальний характер;

-віддзеркалювали всі основні комуністичні ідеологічні штампи;

-заперечували принцип розподілу влади та незалежне правосуддя;

-ігнорували міжнародні стандарти у галузі прав і свобод людини і громадянина. Початок новітнього — четвертого етапу розвитку конституційного процесу в Україні пов'язаний з розбудовою незалежності.

84.Сутність теорії федералізму у конституційному проекті м.Драгоманова

Федералізм М. Драгоманова здасться чимось глибшим, під просто раціональним проектом державного устрою. Драгоманське розуміння федералізму не можна відокремлювати від пронизуючого увесь його світогляд прагнення до визволення, вільного розвитку людини, будь-якої, навіть найменшої людської спільності й нації як такої. Соціалістично- утопічний характер розуміння М. Драгомановим анархії (безначальства) очевидний, а сам термін, можливо, завдячує своєю появою впливові П. Прудона. Федералізм у цьому випадку — форма реалізації анархічного (соціалістичного) ідеалу.Як і класичні федералісти XVIII — початку XIX ст, М. Драгоманов виступав проти політичного централізму та бюрократичних форм і методів правління, що сприяли гнобленню пануючими верствами «сильної» нації інших народів. Він, на відміну від багатьох поколінь революціонерів, не ідеалізував республіканський лад як такий. М. Драгоманов був переконаний , що до нового суспільства приведе не встановлення революційної влади зі збереженням централізму в унітарній державі, а розвиток місцевого самоврядування, децентралізація.Із федералістичним ладом пов'язував М. Драгоманов і вирішення соціальних суперечностей тодішнього суспільства, локладаючи надії на розвиток робітничого руху.

85.Суттеві відмінності II та III редакції Литовського Статуту

Другий Литовський статут 1566 р. складався з 14 розділів і 367 статей (артикулів). У першому розділі було передбачено положення, що прого­лошували основні принципи литовсько-руського права та норми держав­ного права; у другому – норми про військову службу; у третьому – права та привілеї шляхти; у четвертому йшлося про організацію судової гілки влади; у п’ятому – про сімейне право; у шостому – про опікунське право; у сьомому – про договірне право; у восьмому – про спадкове право; у дев’ятому – про правове регулювання земельних спорів; у десятому – про лісове та мисливське право. Останні чотири розділи встановлювали правила кримінальної відповідальності, а саме: одинадцятий – за насильства та злочини проти шляхти, дванадцятий – за злочини проти простих людей, тринадцятий – за майнові злочини, а чотирнадцятий – за інші злочини. Правові норми, передбачені у Другому Литовському статуті 1566 р., відображали спектр правовідносин у тогочасному суспільстві та комп­лексно забезпечували державно-правовий захист інтересів привілейованого суспільного стану магнатів і шляхти. Норми державного права, які встановив статут 1566 р., визначали територію Великого князівства Литовського, порядок утворення та діяльності державних органів, права та привілеї феодалів. На підставі Другого Литовського статуту збільшувалась роль сейму, обмежувалась влада великого князя. Питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття нових актів законодавства не могли вирішуватись Великим князем Литовським спільно з панами-радою, а тільки на загальному сеймі

Статут 1588 р. був першим Литовських статутом, який було видруковано. Мова оригіналу цього документа – давньоруська. У передмові до Третього Литовського статуту, автором якої вважають литовського підканцлера Льва Сапєгу, проголошувалося верховенство закону та обов’язок держави піклуватися про свій народ. Статут визначав права і привілеї шляхти, детально регламентував порядок здійснення судочинства, оформляв процес закріпачення основної частини сільського населення. Чинність Третього (“Нового”) Литовського статуту поширювалась не тільки на українські землі, а й на Корону (Польщу). Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров’ї. Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.