52.Права національних меншин за Конституції унр

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному Суду УНР. Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.Отже, ЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

57.Принцип політичного життя у праці м.Костомарова “Книги буття українського народу”

Діяльність таємної політичної організації «Братства св. Кирила і Мефодія», засновником якої був Костомаров, стала важливою віхою розвитку української політичної думки. М.І. Костомаров розробляє програмний документ цієї організації «Закону Божого (Книга буття українського народу)». Основні положення цього документу, це так званий ідеал суспільного життя, спроба пристосувати форми політичного життя до національного характеру українського народу, модель побудови суверенної держави, що відповідала б традиційним уявленням українців про волю, правду, право на гідне існування особистості в суспільстві. Федералізм як політико-правова ідея стає в Україні протягом століть. одною із основних частин демократичних програм, політичних теорій. Костомаров визначав, що початок федерації в історії слов’янських племен не був притаманним лише Їм. Він проявляється усюди де моральні принципи не були зруйновані насильницьким з’єднанням або, « де внаслідок з’єднання несприятливих сил людини для підтримки єдності оборотів долі, частини не прийняли характеру зовсім окремих один від одного цілих, і не розійшлися на своєму шляху в різні сторони». своїх працях М.І.Костомаров підкреслював на забезпечення особистої свободи людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності. Також він наголошував на необхідність обмеження державної влади непорушними та невідчужуваними правами людини, найважливіших із яких є право на гідне існування.Проаналізувавши політико-правову теорію М.І.Костомарова, можна зробити висновок, що вирішення проблем прав і свобод індивідуума, ефективності державного устрою є актуальними в усі часи. Добробут людини (чи особисто, чи в складі спільноти-народу) повинен бути головною метою сучасної соціальної держави.Підсумовуючи вищезазначене, зазначимо, що Костомарова відстоював ідею федеративності, наполягав на здобуття незалежності України та збереженн притаманній їй культурних, духовних та національних цінностей. Політико-правові ідеї лібералізму Костомарова зіграли видатну роль в розвитку державного будівництва нової міцної та незалежної України.