47.Політичне значення системи прав і свобод в конституційному проекті “Вольный Союз- Вільна Спілка”

Створений М. Драгомановим конституційний проект "Воль­ный союз" — "Вільна спілка" — вперше в межах Російської ім­перії не тільки дав ґрунтовний перелік основних прав людини та громадянина, але й визначав гарантії їх реалізації та захисту. У своїй концепції прав людини М. Драгоманов зумів орга­нічно поєднати політичні та громадянські права (що їх прого­лосили французька Декларація прав людини та громадянина й американський Білль про права), соціальні та економічні пра­ва, що перебували в центрі боротьби західноєвропейської со­ціал-демократії, та національні права представників усіх на­родів без поділу їх на історичні та неісторичні. У розумінні ролі та значення інституту прав людини М. Драгоманов не тільки виявився на рівні своєї епохи, а й зробив великий вне­сок у скарбницю світової правової думки, переконливо довівши, що права людини становлять єдиний комплекс взаємопов'я­заних і взаємозумовлених політичних, громадянських, соці­альних, економічних, національних, культурних та інших прав людини. Відсутність будь-яких із зазначених прав не тільки обмежує правовий статус особи, але й негативно впливає на розвиток суспільства загалом. Конституційні права й свободи громадян України закріп­лені й гарантовані Конституцією України. Відповідно до прин­ципу повної рівноправності їх надано всім громадянам неза­лежно від їхньої статі, національності, раси тощо. Вони забезпе­чуються суспільством і закріплюються Конституцією України юридичними, матеріальними, політичними й організаційними гарантіями. Конституційні гарантії прав і свобод громадян Ук­раїни — це передбачені Конституцією умови й засоби, що за­безпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод громадян України. Ці гарантії закріплені в розділі II Конституції України (статті 21—68).

48.Порівняльний аналіз I і IV конституційних проектів Г.Андрузького

В першому проекті («Досягнення можливого ступеня рівності й свободи переважно в слов'янських землях») автор то припускав сильну імп. владу, то обмежував її, то пропонував знищити. Перепонами до демократизації режиму вважав взаємоворожість сусп. станів, свавілля самодержавства, недосконалість освіти. А демократизувати його можливо, на думку Г. Андрузького, за умов рівності у правах, особистої свободи гр-н, ґрунтовної освіти народу, скасування титулів, придвор. посад, перетворення монарха у гр-нина д-ви тощо.

49. Порівняльний аналіз I і II редакції Литовського Статуту

Редакція 1529 року

Протягом 16 ст. було видано три Л. С.: 1-й або Старий Л. С. 29 вересня 1529 р. складався з 243 артикулів (за Слуцьким списком — 272), об’єднаних в 13 розділах, в яких були зібрані норми судово-процесуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Так, мисливський собака оцінювався в 2 рази дорожче за «мужика тяглого». Цей статут регулював відносини в усіх кінцях різномовної держави, до нього увійшли деякі положення «Руської Правди» та норми звичаєвого права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, а також з «Саксонського Зерцала»

Зміст:

Перший розділ трактував питання про верховну владу та ставлення до неї населення. Другий — про «земську оборону», себто про організацію військової служби. Третій — про шляхетські вольності. Четвертий — про суддів та про суди. Всі інші містили норми права цивільного й карного, а також порядок судового процесу. Статут був, безперечно, підсумком певної боротьби між панами-магнатами та шляхтою й фіксував ту сукупність прав і привілеїв, які здобула собі шляхетська верства. Шляхті було гарантовано: її не можна карати без судового публічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальність шляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально.

Редакція 1566 року

Статут було затверджено сеймом в 1554 р., але він набув чинності лише 1566 р. 2-й Л. С. з уваги на особливу роль волинської шляхти при його укладанні званий Волинським, 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти — повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т.зв. магдебурзьке право). Статут 1566 р., в суті речей, на високому рівні кодифікаторської техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту.