24. Особливості застосування магдебурзького права щодо україни

Магдебурзьке право в Україні - важливе джерело права на Українських землях, так зване феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів.Магдебурзьке право являє собою скодифіковані в ХІІІ ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняти згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. Головними джерелами магдебурзького права були збірник "Speculum Saxonum" ("Саксонське зеркало") та "Вхбільд".Магдебурзьке право прийшло поперше в міста Закарпатської України (з 1329 р. - Хуст), що належалі Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступникі забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі.Спочатку Магдебурзьким правом стосувалися лише німецькі колоністи, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого князя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміністрації.Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, що мав свої станові органи самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бургомістрів) і двох колегій - ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою).Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави і окремих феодалів і, таким чином, об'єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст. В українських землях Магдебурзьке право на відміну від країн Західної Європи не повністю звільняло міста від феодальної залежності, іноді воно переплиталося з нормами звичаєвого права.Історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений.Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

24. Особливості механізму розподілу влад за конституційним проектом о. Ейхельмана

О.О. Ейхельман на високому рівні виписує будову федеральних органів влади (двопалатний парламент), Федерально-державний голова, його заступник, Рада Міністрів, окремі міністерства, проектує наділити їх досить чіткою компетенцією. Значна увага приділена також організаційно-правовим засадам діяльності майбутніх місцевих органів федерально-державної влади. Найвищою державною владою УНР було проголошено Федерально-державну установчу владу, яка належала народові. До її складу входити громадяни УНР, які досягли 25-річного віку, мали певну роботу, жили на власні засоби, були незаплямовані судом і користувались правом голосу. Установчій владі належало виключне право скасовувати, доповнювати і вносити зміни до Основного закону, а також вирішувати питання у сфері законодавства, управління, судового і фінансового контролю у Федерально- державній організації. Діяльність установчої влади здійснювалась шляхом референдуму, ініціаторами якого виступали: одна третина складу кожної із палат парламенту; Федерально-державний голова; Федерально-державна рада міністрів; Федерально- державний суд; 1/4 частина від загального складу парламентів земель; 2 млн. громадян-членів Федерально-державної установчої влади УНР. Вищим законодавчим органом УНР, за О. Ейхельманом, вважався Федерально-державний парламент, який складався з двох палат: Земсько- державної палати і Федерально-державної ради. Якщо склад першої палати формувався із представників Земських парламентів, то Федерально - державної ради - на підставі всенародних, таємних, безпосередніх та пропорційних виборів. Обидві палати мали однакове право законодавчої ініціативи, яке одночасно надавалось і Федерально- державному голові, Федерально-державному судові, Федерально-державному контролю, Федерально- державній раді міністрів, громадянам УНР.