24. Основні положення «Декларації про державний суверенітет України»

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України. Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю. Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

24. Основні положення конституційного проекту остапа галичанського

1919- надрукований проект «Державного закону влади для трудової республіки» за підписом Галичанського. Державний лад: репрезентаційна влада має здійснюватися посадником (це голова держави, який представляє україну в міжнародних стосунках у сферах внутрішньої політики він підписує закони і формує уряд) і верховною владою. ВР- це дорадчий орган без ухвалень якого голова держави не мав права вирішувати жодної справи. Законодавча влада належить республіканській владі, її депутати обиралися терміном на 6 років з пропозиції 1 депутат від 100тис. населення. Виконавча влада вилучається укр. держ. правительству форм. Посади і очолює начальний державний договір. Приділяв увагу соціально-економічним аспектом життєдіяльності успільства і зокрема: регуляція земельної власності, соціалізація фабрик (всі підприємства оголошувалися власністю робітників, які на ній працюють), оппідація меш кальних будинків (закріплювалася земельна власність на житло, житлова площа була визначена і підлягала оподаткуванню), централізація торгівлі, ново організація фінансів та податків (передбачалося створення вищої суспільно-економічного органу під назвою Укр. трудовий конгрес, в який входили представники від профспілок). Політичний лад: визначальна основа права свободи і обов’язків громадян зокрема рівність: всім громадянам свобода слова, думки, віросповідання, а також право на пенсійне забезпечення, безкоштовне навчання та виховання. Носієм влади був народ.

24. Основні положення союзного договору 1922 та його політико-правові наслідки для україни

10 грудня 1922 p. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Його делегати схвалили Декларацію про утворення Союзу PCP і проект основ Конституції СРСР, а також звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави. Було запропоновано скликати загальносоюзний з'їзд рад. Через кілька тижнів делегати від УСРР прибули у Москву на І Всесоюзний з'їзд Рад, що тривав тільки один день - 30 грудня 1922 р. На з'їзд було винесено для обговорення два підходи щодо майбутньої державної конструкції. Сталінська концепція автономізації передбачала створення унітарної держави. У свою чергу, проект українського "прем'єра" X. Раковського обмежував компетенцію союзних органів, передбачав ліквідацію союзного громадянства і окреслював у загальних рисах конфедеративний тип союзних відносин ВКП(б) як носій нейтралістських тенденцій засудила українську точку зору, усунувши водночас найбільш неприйнятні для республік положення проекту "автономізації" і розробивши концепцію Союзу - федеративної держави, що зберігає республіканську державність. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу PCP і Договір про утворення СРСР (причому несподівано виявилось, що обидва документи, за спиною делегатів з'їзду, були напередодні - 29 грудня 1922 p.- прийняті Конференцією повноважних делегацій). Уст.26 Союзного договору урочисто проголошувалося: "За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу". Отже, "проект нереалізованого Договору не може вважатися юридичною підставою утворення СРСР і входження до нього України та інших т. зв. республік" (Я. Дашкевич). Особливості укладення Договору про утворення СРСР засвідчує проведення свідомої політики підпорядкування республік єдиному центру й завершення процесу відродження єдиної наддержави в межах колишньої Російської імперії. А той факт, що така політика здійснювалася без дотримання елементарних процедур і з порушенням юридичних норм, надає усі підстави вважати створення СРСР нелегітимним. За спостереженнями дослідників (М Дністрянський), навіть партійні документи того часу свідчать, що утворення СРСР розумілось значною частиною радянських чиновників у центрі і на місцях "не як союз рівноправних державних одиниць, а як крок до ліквідації республік".

24. Основні правові характеристики «Законів про тимчасовий державний устрій»

Відповідно до законів про тимчасовий державний устрій домінуючим був інститут глави держави – гетьмана, який зосереджував у своїх руках усю повноту влади і необмежений вплив на вищі виконавчі та судові інстанції. Відсутність пред ставницького органу в політичній системі держави не створювала для гетьмана будь-яких інструментів стримування та противаг.Виходячи з виключного права гетьмана на повноту влади в державі, Рада міністрів конституювалась як виконавчий орган управління Україною. Однак за відсутності Українського Сойму (парламенту) уряд отримував законодавчі функції. Ухвалені ним законопроекти набували чинності після затвердження їх гетьманом. Міністрам також надавалося право коментувати закони та розробляти механізми їхньої реалізації. Голову уряду і за його поданням міністрів затверджував гетьман. Йому ж належало право відставки кабінету. Уряд загалом і кожен з міністрів були відповідальні перед гетьманом «за загальний хід державного управління», «за свою діяльність і розпорядження».Під час створення центральних органів виконавчої влади гетьман спирався на засновані ще Українською Центральною Радою міністерства та відомства. Усвідомлюючи, що їхнє кардинальне реформування, а тим більше ліквідація призвели б до повного управлінського колапсу, він обмежився лише звільненням міністрів та їхніх заступників, а решті державних службовців наказав залишитися на посадах і виконувати свої службові обов’язки.Рада міністрів Української Держави за своєю структурою залишалася подібною до започаткованої ще в УНР функціональної схеми вищих органів виконавчої влади.