24. Основні конституційні положення литовських статутів

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини XIX століття. Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян.

12. Основний зміст та політичне значення конституційного договору 1995

Зміст: Договір де-факто був тимчасовою Конституцією, що складалася з преамбули, восьми розділів і 61 статті:

ПРЕАМБУЛА;(Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні»):РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ;

РОЗДІЛ II ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ; РОЗДІЛ III ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ; РОЗДІЛ IV УРЯД УКРАЇНИ — КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ; РОЗДІЛ V СУДИ УКРАЇНИ; РОЗДІЛ VI ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ; РОЗДІЛ VII МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ; РОЗДІЛ VIII ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Цей договір дав змогу прискорити конституційний процес в Україні. У стислій формі він визначав основні положення майбутньої Конституції України. Важливо, що Конституційний Договір визначав строки прийняття нової Конституції України і не виключав можливості винесення тексту нового Основного Закону на всеукраїнський референдум (п. 4 Договору). Після його підписання почався процес реалізації закладених у ньому положень. Слід зазначити, що визначення його як джерела конституційного права, ролі, значення і перспектив для розвитку держави, конституційного процесу в країні, було неоднозначним, а нерідко й суперечливим. Укладення Договору засвідчило принципово новий підхід до здійснення державної політики, на відміну від тоталітаризму радянського часу – метод консенсусу між сторонами в політиці, позитивний приклад вирішення найбільш хворобливих кризових питань і проблем для держав із нестабільного політичною ситуацією. Прийняття цього документу запобігло протистоянню однієї з гілок державної влади і Президента України, перевело конфлікт між ними, що назрівав, із площини протистояння у площину співробітництва всіх органів державної влади, що мало своєю метою прийняття нової Конституції України та виведення країни з кризового стану. Тому, безумовно, Конституційний Договір став найважливішою частиною конституційного процесу в Україні, а розроблений раніше Закон «Про владу» був імплементований у існуюче конституційне поле.

24. Основні питання цивільного і спадкового права «Права, за якими судиться малоросійський народ»

Особливу увагу привертає цивільне право, яке було розроблене досить детально. Як справедливо зазначив К. Віслобоков, цивільне право в Кодексі складається з чотирьох класичних для Європи частин, відомих ще римському праву: право спадкування, право осіб, речове й договірне. У свою чергу, вони поділяються: право спадкування — на спадкування за законом та заповітом; право осіб — на інститути шлюбу, опіки, батьківської влади та ін.; речове право — на володіння й неволодіння; договірне право — на договори й делікти тощо. Таким чином, процес спадкування за Кодексом поділяється на спадкування за заповітом та за законом, що є характерним для спадкового права більшості сучасних країн. Відповідний принцип втілено і в Україні, де свобода заповіту є визначальною, а спадкування за законом чітко регламентує порядок та правовий статус спадкоємців. Отже, є підстави говорити про певного роду тяглість правових норм, які були втілені в «Правах» 1743 р. Норми «Прав» досить детально регламентують спадково-правові відносини. Загалом спадковому праву в Кодексі цілком присвячено розділи 12-й та 13-й (тут і надалі нумерація розділів, артикулів та правові норми подаються за виданням «Прав», наведеним у списку літератури). Проте вже в 10-му розділі, який загалом регламентує шлюбні відносини, також міститься чимало норм, що стосуються успадкування майна чоловіка та дружини відповідно після смерті одного з подружжя, а також їхніх дітей. Так, після смерті чоловіка дружині належав посаг, який вона отримала від батьків або опікунів (розділ 10, артикул 5), а також віно (подарунок від чоловіка), якщо воно було належним чином оформлене (розділ 10, артикул 6). При цьому вартість віна не могла перевищувати третини нерухомого майна нареченого. Xарактерно, що діти або спадкоємці могли викупити віно в матері, а вона не могла його продати комусь іншому (розділ 10, артикул 21). У разі смерті матері її посаг переходив до того, кому вона його заповідала, а якщо у жінки не було дітей, то посаг повертався в дім, з якого вона вийшла і належав не заміжній сестрі, а за її відсутності — братам (розділ 10, артикули 6, 17). Чоловік отримував лише те, що було спільно нажите. За умови якщо спільних дітей у подружжя не було, а чоловік після смерті дружини залишався без майна, він отримував восьму частину від її посагу (розділ 10, артикул 9). Якщо посаг дружини не був відповідно оформлений, і у неї не було доказів чи свідків, то після смерті чоловіка й повторного заміжжя вона цілком втрачала права на посаг (розділ 10, артикул 7).