2. Головні риси звичаєвого права запорізьких козаків

До характерних рис козацького права можна віднести: 1) суворість - за порушення запорозьких порядків встановлювалися суворі покарання; 2) корпоративність - захищаючи військово - політичну організацію запорожців, воно встановлювало різний правовий статус: а) січовиків (постійно проживали на території Запорізької Січі); б) сиднюків (на території Запоріжжя); в) посполитих (селяни, піддані війська Запорізького, які за користування землею платили податок Кошу); г) сторонні особи; 3) домінуюча роль «публічного права» у порівнянні з «приватним правом» - публічне право козаків - це своєрідний військовий статут, який регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади, військово - адміністративний устрій, воєнні справи, порядок володіння і користування землею, угіддями, спільним рухомим і нерухомим майном, порядок судочинства, відповідальність за злочин та ін. [6, с. 133]; 4) усна форма вираження правових норм (у більшості випадків) - загальновідоме положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, а діяли виключно на підставі «стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду» (А.Скальковський). 5) обрядовість - різноманітна, змістовна й образна вона надавала звичаєвому праву характер життєвості і публічності, викликала увагу до судового процесу як зацікавлених осіб так і громадськості; сприяла збереженню в народній пам'яті звичаєвих норм; засвідчувала правильність вживання звичаїв і підносила правотворчість народу.

2. Головні характеристики державного ладу Київської Русі за «Руською Правдою»

Київська Русь не була централізованою державою. Державне єдність Київської Русі трималося на системі сюзеренитета-васалітету. Вся структура держави спиралася на сходах феодальної ієрархії. Васал залежав від свого сеньйора, той - від великого сеньйора або верховного сюзерена. Васали повинні були допомагати своєму сеньйору (брати участь у його військових експедиціях і платити йому данину). У свою чергу сеньйор повинен був забезпечити васала землею і захищати його від посягань сусідів і інших утисків. У межах своїх володінь васал мав імунітетом. Це означало, що в його внутрішні справи не міг втручатися ніхто, в тому числі і сюзерен. Васалами великого князя були місцеві князі, володіли такими іммунитетними правами, як право стягувати данину і вершили суд з отриманням відповідних доходів. На чолі Давньоруської держави стояв великий князь. Йому належала верховна законодавча влада. Відомі великі закони, видані великими князями та носячі їхні імена: Статут Володимира, Правда Ярослава та ін. Великий князь київський зосередив у своїх руках і виконавчу владу, будучи главою адміністрації. Він очолював всю військову організацію давньоруської держави, особисто вів військо в бій. Зовнішні функції держави великі князі виконували не тільки силою зброї, але і дипломатичним шляхом. Древня Русь стояла на європейському рівні дипломатичного мистецтва. Вона укладала різні міжнародні договори військового і торгового характеру в усній або письмовій формі. Дипломатичні переговори вели самі князі; вони ж іноді очолювали посольства, що направляються в інші країни. Виконували князі та судові функції.