18. Як «столипінська реакція» позначилася на українському русі та соціально-економічному становищі українських земель у складі Російської імперії?

Указом царя від 09.11,1906 року селянам дозволилось виходити з сільської общини на хутори і відруби, брати кредити для заведення фермерського господарства на своїй землі. Це мало не лише збільшити виробництво сільськогосподарських продуктів, але й зробити з само­стійного селянина-виробника соціальну опору уряду.

Внаслідок більшість селян України стали приватними власниками землі, на хутори й відруби за 1907—1911 рр. виділилось 226 тис. господарств з 1,8 млн десятин землі. Община втратила значну частину (на Півдні — 45 %) своїх членів.

За 1906—1911 рр. поміщики втратили 1,1 млн десятин землі — з них селяни лише через Селянський банк придбали 480 тис. дес. Концентрація землі, застосування передових технологій і розширення посівів підвищили продуктивність та товарність сільського господарства. Так, збір зернових збільшився на 38 %, а сприятлива кон'юнктура дозволила збільшити експорт сільгосппродуктів.

Проте в цілому, аграрна реформа не дала очікуваних наслідків: протиріччя між селянством і поміщиками лише загострились, продуктивність праці залишилась низькою, економічне положення селянства було важким. Розшарування селянства посилило соціальну боротьбу всередині цієї верстви суспільства. До того ж чимало положень реформи не було реалізовано в достатній мірі. Так, до Сибіру з України було переселено близько 1 млн селян, але на 1911 р. близько 70 % з них повернулось.

Лише у 1909—1913 рр. на зміну промисловій кризі та депресії прийшло економічне піднесення завдяки розширенню внутрішнього ринку, поступу сільського господарства, новим капіталовкладенням та військовим замовленням.

Промисловість України розвивалась майже темпами 1890-х років. Так, видобуток вугілля збільшився на 50 %

(25 мли т. у 1913 р.), а залізної руди — подвоївся. У 1913 р. Україна давала 70 % загальноросійського видобутку вугілля, 68 % виплавки чавуну і 58 % Сталі. Проте попри використання нової техніки (парові турбіни, електродвигуни) технологічну відсталість не було подолано і продуктивність праці донбаського шахтаря залишалась майже вдвічі нижчою англійського чи німецького.

У 1909—1913 рр. торгівля залишалась більш вигідною формою підприємництва, ніж виробництво і до неї інтенсивно втягувались банки. У ці роки з України щорічно вивозили товарів на 800 млн крб., у т.ч. експортувалось товарів за межі країни на 380 млн крб. (переважно збіжжя). Російський ринок поглинав товарів на 420 млн крб. — цукор, хліб, вугілля, метали, мануфактуру. Надходили в Україну верстати, машини, ліс, нафта, цемент, мідь тощо.

21. Які успіхи і прорахунки були у внутрішній та зовнішній політиці Директорії України?

Скинення гетьманського режиму відбулося 14 грудня 1918 року. 19 грудня 1918 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочистості на честь перемоги Директорії. На цьому функції Директорії вичерпувалися, тому що вона була створена винятково для того, щоб повалити гетьманський режим. Але Винниченко і Петлюра не бажали розпускати Директорію, наполягали на те, що ситуація в Україні складна, і саме Директорія, а не парламент, має більше можливостей вивести Україну з внутрішньої і міжнародної кризи. У 1918 р. Директорія визначила свій політичний курс з урахуванням популярності радянської форми влади. Реалізувати політичний курс Директорія не змогла, тому що їй довелося зіштовхнутися з дуже складною військово-політичною ситуацією, у якій опинилася Україна наприкінці 1918 р.:

• в Україні розгорілася громадянська війна, Директорія була змушена силою зброї доводити своє право на владу;

• у листопаді 1918 р. почалася інтервенція Антанти на півдні України;

• у грудні 1918 р. Добровольча армія почала воєнні дії в районі Донбасу і змогла взяти під свій контроль значну територію України.

Директорія намагалася провести аграрну на соціально-економічні реформи. Останні були відкладені в умовах громадянської війни та інтервенції, головним завданням Директорії була перемога в громадянській війні. Щодо аграрної реформи, то тут Директорія прийняла рішення про компенсацію поміщикам на землю, не визначила терміни і порядок розподілу землі, і постановила, що земля, яка належить іноземцям, розподілу не підлягає.

У грудні 1918 р. Директорія під ударами РСЧА була змушена передчасно і швидко залишити Київ. В Києві почалося безладдя, тому що влади не було взагалі. Для Директорії почався час безперервних переїздів. За час свого існування Директорія простувала від республіки до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою. Доба Директорії закінчилася у листопаді 1920 року. Однією з найважливіших помилок Директорії було те, що вона так і не встановила повністю свою владу в Україні.