32. Охарактеризуйте найбільш розповсюджені моделі розвитку відносин між особистістю і колективом.

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. соllectivus - збірний) - це: група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад; колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін. У першому варіанті особистість може: а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом я к зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зови і, формально. Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив "поглинає" її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя. У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; б) гармонізація особистості й колективу. У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду. Звичайно, розглянуті варіанти не вичерпують усієї багатогранності відносин особистості і колективу. Кожен конкретний випадок може бути проаналізований педагогом на основі знання психологічних механізмів мотивації діяльності і поведінки особистості, а також закономірностей соціальної педагогіки і психології.

33. За яких умов застосування методів заохочення і покарання є ефективним?

Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності:- заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів;- обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця: непомірна хвала спричиняє зазнайство;- заохочення потребує особистого підходу; важливо своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;- головним у сучасному шкільному вихованні є до тримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями. Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі:1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним.2. Не рекомендується застосовувати групові покарання.3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе.4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула "провина - покарання" повинна дотримуватися неухильно.5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання.6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти.7. Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються.8. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами. Заохочення і покарання лише тоді ефективні, якщо вони справедливі, нечасті, мають гуманний характер, не ображають гідності людини, використовуються в міру їх зростання, від найменшого до найбільшого.