
- •1.Державна мова- мова професійного спілкування
- •2.Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
- •3.Предмет, мета і завдання курсу
- •4. Професійна мовно-комунікативна компетенція
- •5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •6.Наявність усної та писемної форми вираження.
- •6.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •8.Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •9.Поняття етикету. Мовний та мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •10. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні.
- •11.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •12.Професійна сфера, як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •13.Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •14.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
- •16.Невербальні компоненти спілкування.
- •17.Гендерні аспекти спілкування
- •18.Поняття ділового спілкування
- •19.Публічний виступ, як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •20.Мистецтво аргументації
- •21.Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •22.Слухання і його роль у комунікації. Види запитань.
- •23.Документ як основний вид офіційно-ділового стилю
- •24.Класифікація документів
- •25.Національний стандарт України
- •26.Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків.
- •27.Оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •28,Документація з кадрово-контрактних питань
- •29.Довідково-інформаційні документи
- •30.Етикет ділового листування
- •31.Реквізити листа та їх оформлення. Класифікація листів
- •32.Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •33.Термін та його ознаки. Термінологія як система
- •1.Розділ мовознавства що вивчає терміни
- •2.Сукупність термінів певної мови або певної галузі.
- •34.Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія. Способи творення термінів.
- •36. Кодифікація і стандартизація термінів.
19.Публічний виступ, як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
Публічне монологічне мовлення є предметом дослідження риторики — теорії ораторського мистецтва, науки красномовства. Поняття ораторське мистецтво або красномовство має два значення :
1.Вид громадсько-політичної та професійної діяльності. Мета, якої – інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова.
2.Високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
Особливим жанровим різновидом мовленевої діяльності є публічний виступ.
Виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.
Доповідь – це найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання.
Доповідь може бути: політичною, діловою, звітною, науковою.
Промова — це заздалегідь публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.
Виступ — це публічне виголошення промови з одного чи декількох питань, поширеними є виступи за доповіддю.
Повідомлення – певний публічний виступ з певної теми.
20.Мистецтво аргументації
Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень, як елементів доведення.
Доведення — це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження.
Структура доведення складається з: тези, аргументів, демонстрації.
Теза — це судження істинність якого потребує доведення.
Аргументи – це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези.
Види аргументів: вірогідні одиничні факти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.
Демонстрацією, як формою доведення, називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. За формою докази поділяють на прямі і не прямі.
Прямим називають такий доказ, якому безпосередньо прямо обґрунтовують істинність тези.
Не прямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості попереднього твердження.
Спростування – це логічна операція спрямована на зруйнування доведення, шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези.
Існують три засоби спростування:
1.Критика аргументів
2.Спростування тези
3.Виявлення неспроможності демонстрації
4.Обговорення теоретичних і практичних проблем, іноді переростає у дискусію
Дискусія — широке публічне обговорення, якого-небудь питання, висловлення різних думок з приводу певного питання.
Суб'єктами дискусії є: пропонент, опонент та аудиторія.
Пропонент (від латинського той хто щось стверджує, доводить) – учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.
Опонент (той що протиставляє, заперечує) — особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), який заперечує або спростовує думку пропонента чи оцінює її.
Аудиторія — це третій колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону.