25.Ризики в податковому плануванні на підприємстві .

Ризик у податковому плануванні можна визначити як можливість настання подій з негативними наслідками в результаті прийняття рішень з податкового планування, а податковий ризик як фінансовий ризик, пов'язаний з можливістю настання подій з негативними наслідками щодо обчислення і сплати податкових платежів.

Найбільш прийнятним вважаємо розподіл ризиків на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх ризиків у податковому плануванні відносять:

1) фінансові;

2) законодавчі;

3) комерційні;

4) податкового контролю.

До внутрішніх ризиків у податковому плануванні відносять:

1) організаційні;

2) психологічні;

3) соціальні;

4) ресурсні.

До фінансових ризиків у податковому плануванні можна віднести сукупність видів ризиків, пов'язаних з можливістю настання подій, які призводять до втрати фінансових ресурсів підприємства. При цьому в податковому плануванні слід враховувати не тільки фінансові ризики, обумовлені втратою коштів у вигляді податків або фінансових санкцій (податкові ризики), а й будь-які інші фінансові ризики, зокрема інвестиційний, інфляційний, процентний, валютний, депозитний, кредитний та інші види ризиків.

Законодавчі ризики обумовлені можливістю змін законодавчих і нормативних актів, які регулюють умови оподаткування операцій (наприклад, зміни умов надання податкових пільг, видів податків, ставок податків тощо).

Комерційні ризики в податковому плануванні пов'язані з можливістю виникнення конфліктних, ситуацій з контрагентами в результаті перекладання на них додаткових податкових зобов’язань без узгодження.

Ризики податкового контролю можна визначити як ризики, пов'язані з можливістю залучення до відповідальності підприємство або його посадових осіб, що не має характер фінансових санкцій. До таких санкцій, зокрема, належать адміністративні санкції, кримінальну відповідальність, адміністративний арешт активів підприємства тощо.

Організаційні ризики в податковому плануванні обумовлені можливими труднощами організаційного втілення проекту податкової оптимізації.

Психологічні ризики — це ризики, обумовлені психологічним ставленням осіб до заходів податкового планування.

Соціальні ризики в податковому плануванні пов'язані з можливістю виникнення конфліктних ситуацій із працівниками підприємства в результаті проведення заходів податкового планування.

Ресурсні ризики обумовлені можливістю втрати в результаті невідповідності ресурсного забезпечення підприємства вимогам конкретних заходів податкового планування.

26.Сутність і критерії оптимізації податків. Хар-ка методів оптимізації податків. У світовій практиці використовуються такі терміни, які відображають можливі варіанти дій платника податків, що дозволяють зменшити його податкові платежі:

- оптимізація податкових платежів;

- уникнення податків;

- ухилення від сплати податків

Оптимізація податкових платежів – вибір в межах податкового планування з числа альтернативних такого варіанта організації і ведення господарської діяльності, який забезпечує найкращий кінцевий фінансовий результат за рахунок раціональної податкової політики підприємства і ефективного використання податкових інструментів існуючого законодавства

Методи податкової оптимізації є різноманітними за своєю природою. Найбільш поширені серед них.:1.Заміни відносин 2.Поділ відносин 3.Відстрочення платежу 4.Скорочення об’єкту 5.Делегування відповідальності 6.Облікова політика 7.Пільг и, преференції 8.Зміна юрисдикції

Суть методу заміни відносин полягає в тому, шо підприємство при юридичному оформленні господарських відносин зі своїми контрагентами обирає цивільно-правову норму з урахуванням податкових наслідків п застосування. Необхідно відзначити, що замінюватися повинні саме правовідносини (весь комплекс прав і обов’язків), а не лише формальна сторона операції.

Метод поділу відносин, як і метод заміни, також грунтується на принципі диспозитивності в цивільному праві, але в даному випадку відбувається не заміна одних господарських відносин на інші, а поділу одного складного блоку відносин на декілька простих господарських операцій, хоча перший може функціонувати і самостійно.

Метод відстрочення податкового платежу ґрунтується на тій обставині, що термін сплати більшості податків обумовлений моментом виникнення об’єкта оподаткування та календарним періодом (місяць, квартал, рік).

Метод прямого скорочення об’єкта оподаткування має на меті позбавитися від певних операцій, що підлягають оподаткуванню і при цьому не здійснити негативного впливу на господарську діяльність підприємства.

Метод делегування податкової відповідальності підприємству сателіту полягає в передачі відповідальності за сплату основних податкових платежів спеціально створеної організації, діяльність якої покликана зменшити фіскальний тиск на материнську компанію усіма можливими способами. Цей спосіб мінімізації податкових відрахувань найчастіше використовується при плануванні податку на прибуток.

Використання методу застосування законодавчо встановлених пільг і преференцій для різних галузей економіки та груп платників податків стало можливим завдяки встановленню особливих режимів оподаткування для окремих галузей, видів діяльності, що найбільше потребують державної підтримки для забезпечення зростання економіки і економічної безпеки країни,окремих груп платників податків (суб’єктів малого бізнесу) окремих територій, підприємств, що беруть участь у вирішенні соціальних питань, підприємств, що орієнтуються на експорт тощо.

Метод зміни юрисдикції збутового управління або центру ухвалення управлінських рішень підприємства. У вигляді заснування самостійної юридичної особи або перенесення виробничих потужностей на територію зони пільгового режиму оподаткування базуються на праві органів місцевого самоврядування самостійно, у межах, встановлених законодавством встановлювати конкретні ставки місцевих податків і пільгових режимів оподаткування певних територій України.

Перераховані методи в більшості сепаративні (не взаємодіють у комплексі один з одним) і короткострокові. Найбільш ефективним є поєднання методів податкової оптимізації, яке дає змогу підприємству досягти поставлених цілей (зростання продажів, прибутку тощо) у найбільш короткий проміжок часу з найменшими витратами з урахуванням довготривалої перспективи економічного зростання і фінансової стабільності підприємств.

28.Сутність,цілі створ-я,осн.риси офшор-х центрів.Типи оф/юрисдикцій їх класифікація. Офшорными (англ."offshore" - "поза берегом") зонами називають країни (території) з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певним рівнем банківської та комерційної секретності, мінімальною або повною відсутністю резервних вимог центрального банку чи обмежень по конвертованості валюти. Крім того більшість офшорних зон має досить прості вимоги по ліцензуванню і регулюванню фінансових компаній і інших фірм. Тобто офшорні центри - це території, на яких досить низький рівень податків та діють податкові пільги, які відсутні в інших місцях

Особливістю офшорної юрисдикції є розширення пільгового режиму винятково на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найбільш важливо, забезпечення ефективного режиму фінансової конфіденційності.

Основними ознаками у визначенні офшорних зон є:

- низька або нульова податкова ставка на всі або окремі категорії прибутку;

- політична й економічна стабільність;

- гарантія дотримання фінансової і банківської таємниці;

- відсутність валютних обмежень;

- сучасні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій;

- зручна правова система;

- виконання індивідуальних потреб інвесторів:

о відносно низькі адміністративні витрати;

о добра робота перекладачів;

о послуги професійних радників;

о сприятливі умови стягнення податків;

о можливість придбання статусу іноземця;

о можливість купівлі нерухомості;

о низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу і

членів їхніх родин;

- депонований в офшорі капітал призначений для інвестування в високоприбуткові галузі з низьким рівнем оподаткування;

- низькі податки або їх відсутність.

При використанні офшорного інструменту першочерговим питанням, яке постає перед бізнесменом, є вибір країни реєстрації. Цей вибір має грунтуватись, перш за все, на аналізі законодавства кожної офшорної зони, що має свої особливості та переваги щодо певного типу компаній та видів діяльності. Всі офшорні зони (країни офшору) діляться на три основні категорії:

1. Класична офшорна зона. До неї відносять країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування. У багатьох класичних офшорах вимоги до ведення фінансової звітності і надання документів в органи влади або повністю відсутні, або зведені до мінімуму (до таких класичних офшорних зон відносяться, наприклад, Панама, Багами, Британські Віргінські острови і деякі інші).

2. Зона низького оподаткування. Містить країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. Фінансова звітність для компаній, зареєстрованих в таких офшорних зонах, є обов’язковою. До таких країн, зокрема, відноситься Угорщина.

3. Деякі цілком респектабельні держави, які створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування: реєстрація офшорних компаній в країнах і адміністративних одиницях даної групи офшорних зон обумовлена тим, що завдяки деяким особливостям їх законодавства і побудові грамотних фінансових схем, можна звести до мінімуму податки на діяльність компанії. Наприклад, фінансова або холдингова діяльність голландської компанії, яка ведеться за межами Нідерландів, оподатковується по ставці менше 1%. Проте це не відміняє необхідності ведення бухгалтерського обліку для таких офшорних компаній. З найбільш популярних офшорних зон третьої групи можна відзначити Ірландію, Швейцарію, Австрію, Ліхтенштейн.

Можна навести класифікацію офшорних юрисдикцій і за такими ознаками:

1. За сумарним обсягом і характером привілей, які надаються клієнтам

1.1. Країни з невеликим населенням і малою земельною площею (міні- держави). У цих країнах відсутній податок на прибуток для іноземних „пільгових” компаній; у більшості випадків відсутні угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування (Гібралтар, Панама, о-в Мен, Багамські о-ви тощо).

1.2. Юрисдикції, що мають статус респектабельних держав: стягується помірний податок на прибуток; є численні угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування (Швейцарія, Голландія, Австрія, Ірландія, Бельгія).

2. За специфікою різноманітних переваг для різних категорій платників податків - це країни і території, які

2.1. Не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра, Багамські о-ви).

2.2. Оподатковують тільки доход, одержаний в цій країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг).

2.3. В яких одержаний там доход не обкладається податком, проте обкладається доход, одержаний з-за кордону (Монако).

2.4. Обкладається доход, одержаний з-за кордону, але податкові ставки досить низькі - нижче 1% (о-ви Гернсі, Джерсі, Шарп).

2.5. Оподатковують накопичене багатство (матеріальні цінності), а не поточний доход (Уругвай).

2.6. В яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб (Ірландія, Монако, Багамські та Бермудські о-ви, о-в Святого Варфоломія).

Створюючи офшорну зону, держава переслідує стратегічні цілі, які доцільно буде об’єднати в такі групи: економічні; соціальні; науково-технічні.

Економічні цілі передбачають залучення іноземних інвестицій, зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних зборів.

Соціальні цілі передбачають прискорення розвитку країни в цілому чи конкретної території в її складі, підвищення зайнятості і рівня доходів населення, створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів.

Науково-технічні цілі переслідують впровадження провідних закордонних технологій, насамперед інформаційних, у гапузі засобів зв’язку і банківських операцій.

Із зазначеного вище стає зрозумілим, що офшорні зони надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки, але водночас вони є зручним полем діяльності для аферистів та шахраїв.