Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Словесность.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
147.12 Кб
Скачать

6. Складники системи національної мови

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками спільність території, культури, економічного життя та ін. характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обовязково має літературну форму існування.

Сукупність усіх слів та словосполучень, якими користується носій української мови називається національною мовою. Її складниками є літературна мова, діалекти, жаргони, терміни, професіоналізми тощо.

Літературна мова — це найвищий щабель української мови, це нормована мова. Зачинатель української літературної мови І. Котляревський.

Діалект — різновид мови, що вживається певною групою людей, яка проживає на певній території і має свої національні особливості.

Термін — слово або словосполучення, що називає поняття з якої-небудь галузі науки та техніки. Ознаки термінів: називають конкретне поняття, є членом системи понять, відповідає конкретній дефініції, повинні бути однозначними та позбавленими емоційності.

Професіоналізми — спеціальні слова і звороти, що характерні для людей тієї чи іншої професії, які передають поняття, повязані з певною галуззю практичної діяльності.

Жаргон — соціальний діалект. Відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, звязаних певною спільністю інтересів.

7.Мовне законодавство в Україні.

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час перебудови мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.

Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.

Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. Закон УРСР про мови в УРСР прийнятий 28 жовтня 1989р..

Державна мова — це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

8.Статус української мови як державної

Державна мова — це офіційна мова державних установ,мова освіти й культури,науки,телебачення,радіомовлення.

Умови для утвердження української мови виникли у звязку з проголошенням у 1991 р. державної незалежності України. У Конституції України закріплено державність української мови,необхідність її функціонування в усіх сферах суспільного життя.

Становище мови в державі визначається не тільки законодавчими документами,скільки волею її громадян.

Українська мова належить до індоєвропейської сімї мов словянської групи,східнословянської підгрупи. Українська мова входить до другого десятка мов найпоширеніших у світі. Українська мова є однією з найбільш розвинених мов народів світу. Багатство мови виявляється передусім у великій кількості слів. Ще однією характерною особливістю української мови є її милозвучність.

Українська мова мала статус, близький до державного, у 14 — 1-й пол. 16 ст. і на землях Галичини та Західної Волині , що тоді перебували під владою Польщі. Вона вживалася у судах і діловодстві, очевидно, на основі якогось акта-привілею, який не зберігся.