1.Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.

Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства є найсуттєвішими складовими. Нормальний розвиток мови — це одна з передумов здорового розвитку нації , утвердження естетичних і моральних ідеалів. Література й мова — духовні підвалини нації, без яких вона не може розвиватися в інших сферах суспільного життя — культурі ,освіті, політиці, економіці ,мистецтві. Словесна творчість народу — це його характер, його пам ять, історія й духовна могутність . У ній відбито психічний стан народу, звичаї, традиції, побут, сучасне й минуле, розум і досвід нації. Мову І. Франко назвав коштовним скарбом народу, Олесь Гончар — генофондом культури ,а М. Рильський — основою духовного життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо за допомогою мови люди налагоджують своє господарство, виробництво, передають наступним поколінням величезний досвід, набутий упродовж багатьох віків. Мистецтвом слова є художня література. Стан літератури в суспільстві відбиває стан мовного самовиявлення народу в найширшому розумінні цього слова. Література підвищую інтелектуальний рівень особистості, збагачує словниковий склад мовця, розвиває творчу уяву, мислення, що вкрай необхідно людині як у навчальній, так і в подальшій професійній діяльності.

Мова — це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту обслуговування, культури, освіти, науки.Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, словянської групи і разом з російською та білоруською до східнословянської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть. Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою.Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи словянських мов, що входять до індоєвропейської мовної сімї. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України.

2.Мова — суспільне явище. Функції мови.

Мова — це скрарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. МОВА —суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.

МОВА є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо повязане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний звязок у суспільстві.

2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення.

7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9.Ідентифікаційна ф-ція

мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

3.Українська літературна мова й мова професійного спрямування.

Літературна мова — відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Норма літ. Мови — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації, зафіксованих у граматиці, правописі. Найважливіші — орфоепічні: вони регулюють правила вимови звуків, звукосполучень. Акцентуаційні визначають узвичаєне наголошення слів. Лексичні встановлюють правила слововживання. Граматичніморфологічні та синтаксичні — правила вживання граматичних форм слів, узгодження, керування слів, утворення речень та словосполучень. Стилістичні визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мови. Орфографічні охоплюють правила написання слів та їх частин. Пунктуаційні регулюють вживання розділових знаків.

Укр.літ.мова обслуговує всі сфери сусп.. діяльності і функціонує у 2 формах: усна та письмова. Усна обслуговує безпосереднє спілкування людей, побут та виробничі потреби суспільства. Звукова мова, яка широко використовує позамовні засоби спілкування. Письмова — мова, зафіксована на письмі графічними знаками, обслуговує в осн. державнополітичну, наукову, господарську діяльності.

Специфіка:

Усна: первинна; монологдіалог; живе спілкування, інтонація; розрахована на слухачів; часто не підготовлена; індивідуалізована; емоційно забарвлена.

Письмова: вторинна; монолог; графічно оформлена; попередньо продумана; добір мовних засобів; відповідність стилю; ґрунтовний виклад думки; текст.