Фінансова діяльність держави: поняття, методи, особливості.
Фінансова діяльність держави являє собою процес збирання, розпаділу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання завдань та функцій держави. Також це діяльність уповноважених державних органів, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів. Державні фінанси являють собою систему грошових відносин, що виникає разом з появою держави і нерозривно пов’язана з її існуванням та функціонуванням. Централізовані державні фінанси надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, децентралізовані державні фінанси утворюються в усіх галузях народного господарства.
До принципів фінансової діяльності держави відносять:
1. публічний характер;
2. розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;
3. пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими;
4. пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни;
5. фінансування безпеки держави;
6. єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;
7. міжгалузевий характер;
8. самостійність;
9. соціальна спрямованість;
10. плановість;
11. гласність та ін.
Методи фінансової діяльності — засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових ресурсів.
Мобілізація – обов’язкова(примусове,безоплатне вилучення коштів - адмін штраф) та добровільна(благодійні внески)
Розподіл – фінансування – безповоротне,безоплатне,строкове,цільове виділення коштів. кредитування – поворотне,оплатне, безстрокове, цільове виділення коштів.
Використання – готівкове,безготівкове. пообєктне,посубєктне.
Правовий статус Державної казначейської служби України. – смотри вопрос 8
Поняття та методи валютного контролю. – смотри вопрос 9
Оформлення результатів ревізії.
За результатами документальної ревізії ревізором складається акт — двосторонній документ, у якому знаходять відображення наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету; наведено перелік фактів виявлених порушень і додаткових резервів збільшення доходів та скорочення витрат. Розрізняють два види актів — проміжні та загальні. Проміжні акти складають за результатами інвентаризації коштів, товарно-матеріальних цінностей, розрахунків із дебіторами й кредиторами, контрольного запуску сировини у виробництво, ревізії кас. Проміжні акти підписуються ревізорами та посадовими особами, які відповідають за ту ділянку, де здійснюється перевірка. Загальний акт складають після закінчення ревізії. Акт підписується керівником ревізійної групи, керівником та головним бухгалтером підприємства, установи, організації, де була проведена ревізія. Факти, наведені у проміжних актах, знаходять своє відображення у загальному акті. .Умовно акт можна приділити на 3 частини. У першій, загальній частині, зазначаються: - підстава для проведення ревізії, склад ревізійної групи і тема ревізії; - повне найменування підприємства, установи, організації тощо та його підпорядкованість; - за який період діяльності даного підприємства, установи, організації проведено ревізію, дата початку і закінчення ревізії; - ким і коли проводилась попередня ревізія, чи усунено виявлені нею порушення і які перевірки проводились після ревізії. Друга частина, а саме, виробнича-фінансова діяльність, виконання кошторисів, передбачає відображення: - перелік основних показників виробничої програми протягом одного-двох років і їх виконання; - аналіз фінансових результатів або виконання кошторисів; - факти порушень або зловживань, підтверджені документально; - ревізія кас і касових операцій; - ревізія операцій за рахунками у банках та інших коштів; - ревізія розрахунків з оплати праці й соціального страхування; - ревізія збереження і руху матеріальних цінностей. Третя частина, бухгалтерський облік і аудит, передбачає аналіз стану бухгалтерського обліку і достовірності наданих звітів. Загальний акт підписується особами, які брали участь у проведенні ревізії, а також керівником та головним бухгалтером об’єкта, що ревізується. Акт ревізії складається в 3-х примірниках і надається ревізуючому органу; установі, в якій проходила ревізія; вищестоящому органу (установі). Після підписання акта ревізії ревізор у 15-денний термін готує проект обов’язкових вимог щодо усунення виявлених порушень. Матеріали кожної ревізії протягом 15 діб після її завершення розглядаються і приймаються від ревізорів керівниками контрольно-ревізійних управлінь або їхніми заступниками, начальниками відділів цих управлінь, начальниками відділів у районах та містах або їхніми заступниками. За результатами ревізії готують наказ або інше рішення. Якщо на підприємстві, установі чи організації, що ревізується, не забезпечується усунення виявлених порушень, керівник, який призначив ревізію, надсилає керівнику цього об’єкта пропозиції щодо повного відшкодування виявлених збитків і дає пропозиції, як запобігти фактам порушень або зловживань. Вимоги й пропозиції щодо усунення виявлених порушень керівниками перевірених підприємств, установ та організацій подаються до керівних органів із дотриманням посадової субординації. При виявленні серйозних порушень фінансової дисципліни та інших зловживань матеріали ревізій передаються до слідчих органів і одночасно порушується питання про усунення із займаних посад винних у зловживаннях осіб. Якщо за фактами зловживань не може бути порушено кримінальної справи, на винних у здійсненні таких зловживань накладається адміністративне стягнення. Ревізор здійснює перевірку виконання вказівок безпосередньо на підприємстві. Матеріали ревізії контролюються до повного відшкодування виявлених збитків та перерахування до бюджету або до державних цільових фондів донарахованих платежів. Органам контрольно-ревізійної служби надано право вилучати її дохід відповідного бюджету виявлені ревізіями приховані або занижені валютні та інші платежі, стягувати до бюджету кошти, отримані за допомогою незаконних угод, застосовувати фінансові санкції.
Україна як гарант боргових зобов’язань суб’єктів господарювання.
Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України може надавати Кабінет Міністрів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини вчиняє Міністр фінансів України.
2. Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.
3. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
4. Гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо джерелом їх повернення передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету.
5. Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов'язані подати зустрічні, безвідзивні та безумовні гарантії банків, які протягом трьох останніх років додержуються встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів, або надати інше належне забезпечення та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
6. У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної або комунальної власності, розмір та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України (щодо комунального майна - за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою).
7. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.
8. У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.
Якщо договором між Кабінетом Міністрів України (Радою міністрів Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської ради за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради) та суб'єктом господарювання передбачаються зобов'язання такого суб'єкта господарювання з погашення та обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань за договором тягне перехід до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) права стягнення простроченої заборгованості у повному обсязі незалежно від стану виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) зобов'язань за такими кредитами (позиками).
9. Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.
Структура НБУ, його функції.
Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.
НБУ утворений на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність" від 23 березня 1991 р.
НБУ е державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" (від 20 травня 1999 р.) та іншими законодавчими актами.
Національний банк України має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів. Розмір статутного капіталу становить 10 млн грн.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
[ред.] Інші функції
Національний банк виконує такі функції:
відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації[3][4] [5] [6];
здійснює банківське регулювання та нагляд;
веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;
складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
забезпечує накопичення та зберігання золото-валютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.