7. Фінансова діяльність держави: поняття, методи, особливості.

Фінансова діяльність держави являє собою процес збирання, розпаділу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання завдань та функцій держави. Також це діяльність уповноважених державних органів, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів. Державні фінанси являють собою систему грошових відносин, що виникає разом з появою держави і нерозривно пов’язана з її існуванням та функціонуванням. Централізовані державні фінанси надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, децентралізовані державні фінанси утворюються в усіх галузях народного господарства.

До принципів фінансової діяльності держави відносять:

1. публічний характер;

2. розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

3. пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими;

4. пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни;

5. фінансування безпеки держави;

6. єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

7. міжгалузевий характер;

8. самостійність;

9. соціальна спрямованість;

10. плановість;

11. гласність та ін.

Методи фінансової діяльності — засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових ресурсів.

Мобілізація – обов’язкова(примусове,безоплатне вилучення коштів - адмін штраф) та добровільна(благодійні внески)

Розподіл – фінансування – безповоротне,безоплатне,строкове,цільове виділення коштів. кредитування – поворотне,оплатне, безстрокове, цільове виділення коштів.

Використання – готівкове,безготівкове. пообєктне,посубєктне.

8. Правовий статус Державної казначейської служби України.

Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр).

Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

2. Казначейство України у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України (далі - Мінфін України), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України і Міністра.

Гранична чисельність державних службовців та працівників Казначейства України затверджується Кабінетом Міністрів України.

14. Структура апарату Казначейства України затверджується Головою Казначейства України за погодженням із Міністром.

15. Штатний розпис, кошторис Казначейства України затверджуються Головою Казначейства України за погодженням із Мінфіном України.

16. Казначейство України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі України.

9. Поняття та методи валютного контролю.

під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

–          організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

–          регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

–          організація внутрішнього валютного ринку;

–          регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

–          регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

–          встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

–          забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

–          дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

–          девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

–          диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

–          отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

–          низки адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені:

–          Національний банк України.

–          Уповноважені банки.

–          Державна податкова адміністрація України.